Дебют

Тексти п'єс в авторській редакції

Сашко Брама

"СВИНЯЧА ПЕЧІНКА"

трагітреш

Людина воістину є царем звірів, бо
жоден із них не може зрівнятися з нею в
жорстокості.

(Леонардо Давінчі)

Дійові особи:
КОЛЯН (Армійське прізвисько Моцарт)
МАМА
ХІРУРГ (з’являється вкінці)
Голоси всіх інших персонажів лунають із радіоприймача

Місце дії:
Зашарпана кухня. На стіні висить радіоприймач та живий портрет Коляна, вдягнутого у форму десантника. По середині сцени стоїть стіл та газова плита. Холодильник тривожно гуде в глибині сценічного простору.

З’являється мама з сумкою в руці. Вона стомлена, бо тільки з роботи. Дорогою додому затарилась в гастрономі, накупила продуктів на день народження сина. Їй потрібно багато всього зробити, але вона не знає з чого почати.

МАМА: Так… З чого починається родіна? (У неї вириваються давно заучені фрази на підсвідомому рівні, вона говорить їх не замислюючись, в голосі її відчувається втома. Мова її не дуже чітка та розбірлива, оскільки вона говорить сама про себе). Чорт його бога душу знає… Так… (Ставить сумки, дістає із них продукти і викладає на столі)

КОЛЯН: Это моя мама. Завтра у меня днюха - 25 лет. В этот день мама постоянно печет для меня печеночный торт – это мой любимый.

МАМА: (дістає печінку зважує її в руці) Кажеться обважили, кілограма не буде… собакі, шо ту ще скажеш. Але печіночка свіженька і то добре...

Мама застогнала і схопилася за бік, потім дістала із сумки свою торбиночку з ліками, видавила кілька пігулок і поклавши собі під язик, сіла на стілець.

КОЛЯН: У нее со здоровьем не очень… за последние годы здорово здала. Со своей аптечкой не расстается, на лекарства практически и работает, пол холодильника ними забито.

МАМА: (сама до себе) Ну шо ти седиш, роботи ж непочатий край. (Робить спробу підвестись, але через біль не може). Трохі треба віддихнуть, втомилась…

КОЛЯН: Она прожила сложную жизнь… Выросла в многодетной семье в селе Гребеновка – это 100 километров от Харькова. В пятнадцать, когда она училась уже в Харьковском ПТУ, осталась без родителей, мать умерла на операционном столе…. Послевоенное время… зарезали как свинью, причем без наркоза, перепутали бутыльки и что-то не то ввели, а отца нашли в сугробе под соседским забором, бухал по-черному и умер как собака. Всех ее младших братьев и сестер распределили по разным детдомам, мама однажды сказала: «Как котят растащили в чужие стороны света», а после этих слов ее губы задрожали и голос прервался… Разыскать так и не удалось никого, через неразбериху с бумагами.

МАМА: Коля, ти вже вернувся? Коля? (Кличе сина із сусідньої кімнати) Нема… Десь гуляє мій хлопчик. Хай гуляє, коли ж ще гулять як не в молодості. У мене молодості не було. (зітхає) Так, шо у нас тут далі? (підводиться і продовжує перебирати продукти)

КОЛЯН: Тяжело ей одной, батя умер еще когда я маленьким был. Он работал мясником, ранил руку о кость животного – заражение крови… Ему плохо стало, забрали в больницу, потом привезли назад… Он уже даже не говорил… Через три дня вынесли вперед ногами… и остались мы вдвоем. Она работала на радиозаводе, приходилось трудно, но мать для меня ничего не жалела, особенно, что касается еды – у нас постоянно было мясо. Ну вообщем так и жили до того дня, пока меня не призвали.

Мама вмикає радіоприймач, грає гімн СРСР

КОЛЯН:
В 15 я сделал первый самопал, с него стрелял котов бездомных и себе я палец отстрелил, но врач в личном деле «годен» написал. А я и не возражал, и не косил, я десантником быть хотел. Десан всегда в почете был.
Мама, я вернусь в голубом берете
Мама, я вернусь
От школы толку мало было, бетон мешать тоже не по мне. Я рос без бати, меня часто били, меня били хлопцы со двора. Но знайте падлы, я вернусь и посмотрим кто прав из нас.
Суки, я вернусь в голубом берете
Суки, я вернусь
Военкомат, распределитель, колеса, дороги нас везли на край земли, за спиной оставались березы, поля и бутылки из под водки. Я, гражданин Союза Советских Социалистических Республик, принимаю присягу и торжественно клянусь.
Мама, я вернусь в голубом берете
Мама, я вернусь

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА):
Щевелите яйцами!

Колян виходить із-за рамки, виконує команди.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА):
Гусиным шагом марш!
Хуево служим, сынки!
Взвод к бою! Отставить!
Взвод к Бою! Отставить!
Взвод к бою! Отставить!
Взвод к Бою! Отставить!
Бегом марш!
К снаряду!
Тянись сука! Не можешь? На! (Удар). Один хороший удар по печени по своему отрицательному воздействию на организм заменяет две больших кружки пива.
Держим уголок!
Уголок это процесс мучительный. Но вы можете прервать свои мучения, если кто-то из вас курков назовет имя человека сочинившего гимн Союза Советских Социалистических Республик. Но если ответ будет неправильным, тренировка начнется из самого начала, а в конце я опять повторю свой вопрос, я буду его повторять до тех пор, пока не услышу правильный ответ… Ну что курки, чего молчите? Назовите имя… имя человека сочинившего гимн нашей родины.

КОЛЯН: Мо-о-о-оцарт! (гімн вимикається)

Лучше бы я этого никогда не говорил, в тот день нас гоняли допоздна. Так я попал в немилость всего взвода. С тех пор меня начали называть Моцартом, именем человека которого я совсем не знаю, с ним я даже не выпивал никогда. Моцарт – имя, которое я поймал краем уха, на каком-то уроке играя на задней парте в дурака, и почему-то оно врезалось в мою память и выстрелило именно в этот момент.

МАМА: (співає про себе) Коля Колюнєчка, виріс мій парубочок.

КОЛЯН: Ничего родного не осталось даже имени данного матерью. Я превратился в безымянное запуганное животное. Мама, я животное…

Надо бы написать ей хоть пару строчек, но нет не сил не времени, да что я буду писать? Место (такой небольшой холм не далеко от части), где проводится физподготовка нашего взвода, называется ебунгора, и этим все сказано… об этом, что ли я буду писать?

День закончился, ну и хрен с ним… поскорей бы уснуть.

Засипає, голосно хропить

МАМА: (почувши хропіння) Коля? Колюня, ти дома?

КОЛЯН: У-у-у-угу

МАМА: (про себе пошепки, щоб не розбудити сина) А я думала, шо йог нема. Мабуть цілий день проспав, бо вчора тільки під утро вернувсь. Якшо так спати, то верба із сраки виросте! Та хай відсипається, імениннику можна. Завтра встане, а я вже і тортік зготовлю.

РАДІО (ГОЛОС ДЄМБЄЛЯ): (пошепки) Воин, подъем.

КОЛЯН: У-у-у-у

РАДІО (ГОЛОС ДЄМБЄЛЯ): Тело, бля, подъем, дело есть.

КОЛЯН: У-у-у-у

РАДІО (ГОЛОС ДЄМБЄЛЯ): (голосніше) Вставай тело, нах…

КОЛЯН: Шо случилось?

РАДІО (ГОЛОС ДЄМБЄЛЯ): Иди на кухню нах, заступить в ночной наряд нужно вместо дембеля

КОЛЯН: В наряд?

РАДІО (ГОЛОС ДЄМБЄЛЯ): Моцарт нах, еще одно слово и я тебе нос сломаю нах, я же человеческим языком тебе объясняю нах, поработать нужно вместо дембеля.

КОЛЯН: Шо делать?

РАДІО (ГОЛОС ДЄМБЄЛЯ): Вали на кухню нах там тебе все расскажут.

КОЛЯН: Повар встретил меня матом, а потом отвел в мясной цех, где на крюках висели замороженные свиные туши. Их нужно было поснимать и порубить на части на цинковом столе и порезать на куски. Разделать несколько туш - дело долгое, поэтому повар просто запер меня в мясной комнате на всю ночь, а ключи унес с собой.

Колян покидає рамку портрета, тепер його не видно за стіною.

КОЛЯН: О-о-о-о, бля! Холодно!

Починає працювати, щоб зігрітись, протягом деякого часу чутно хрускіт кісток та дзвін металу.

КОЛЯН: У-у-у-у-у, бля! Га-а-а-а-а, пиздец!

Гуркіт припиняється.

КОЛЯН: Я закончил, открывай!

Тиша.

КОЛЯН: Закончил, бля, выпускай! Выпускай! Я все сделал! Холодно! Бля-я-я-я-я! Меня слышит хоть кто-то? А-а-а-а-а-а! (у відчаї починає просити) Выпустите пожалуйста! Пожалуйста. Пожалуйста… пожалуйста… пожалуйста… пожалуйста…

Мама відкриває холодильник, в рамці портрету знову з’являється Колян. Він покритий інеєм. Розтирає себе руками, намагаючись відійти від холоду. По радіо говорить Брєжнєв.

КОЛЯН: Чтобы хоть как-то компенсировать это издевательство, я воспользовался временной отлучкой повара и нагреб себе в карманы котлет, которые остались после сержантов. Они у нас питаются отдельно, жируют, а мы даже забыли, что такое котлеты. Я закрывал глаза и вдыхал их запах, он переносил меня в мою комнату, в какое-то беззаботное утро, когда я просыпался, когда хотел и слышал этот же запах из-за дверей – это мама жарила такие же котлеты. Правда не такие, а на много лучше и вкуснее. Потом она меня звала за стол, я приходил, садился и не спеша ел, ел сколько мог осилить. Но сейчас так нельзя, пару котлет я решил завернуть в бумагу и спрятать в своей тумбочке, хотелось оставить их на завтра, кто знает, когда еще смогу так побаловаться, надо растянуть удовольствие.

Целый день на ебунгоре я думал только о них, я не мог дождаться, когда уже пробьют отбой, и я открою свое сокровище. День тянулся ужасно долго, но все-таки он закончился. Все легли спать (пошепки) кроме меня.

Радіо пропищало 10 годину вечора.

МАМА: Вже десята

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): (тихо и спокійно) Рота, подъем! Строиться!

КОЛЯН: Сержант уверенно подошел к моей тумбочке, открыл ее, и достал из нее пару котлет завернутых в бумагу.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Что это за сифилис здесь хранится?

Важка тиша.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Чья тумба, спрашиваю?

КОЛЯН: Моя...

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Выйти из строя!

Колян виходить.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Ты, недоносок! Тебя что, плохо кормят?! А-а?!

Колян опускає очі.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Отвечай когда спрашивают!

Удар в обличчя, Колян застиг від розгубленості.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Что? Самый голодный? А-а? Под одеялом жрать будешь?! Почему сиф разводишь?

Серія ударів в обличчя зовнішньою стороною долоні.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Почему грязь развел?!

Колян не витримує і закриває обличчя руками, це ще більше розлютило сержанта. Сильний удар, Колян падає на підлогу. Сержант б’є ногами.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Будешь, сука, срач разводить! Будешь срач разводить! Будешь! Будешь! (зупиняється). Так будет с каждым чмошником, в чьей тумбочке найду грязь! А ты, желудок, давай вставай!

Колян підвівшись з підлоги почав витирати сльози долонями.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Еще будешь срач разводить?

КОЛЯН: (ледве стримуючись, щоб не розплакатись) Никак нет.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Не слышу! Громче!

КОЛЯН: (трохи голосніше) Никак нет.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Встать в строй!

КОЛЯН: Есть встать в строй.

Повертається в рамку портрета

КОЛЯН: Так я стал в строй, и дни мои тянулись словно годы.

Мама вистукує ножем військовий марш, Колян марширує на місці.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Правое плече вперед! Раз два. Левое плече вперед! Раз два. Левой! Левой! Позу лося принять!

Колян приймає позу лося – складає перехрещені руки долонями догори над лобом. Удар.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Левое плече вперед! Раз два. Правое плече вперед! Раз два. Позу лося принять!

Колян знову приймає позу лося. Удар.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Животное! Левой! Левой! Стой! Смирно! Вольно! Приготовить карманы для осмотра.

КОЛЯН: По уставу солдату запрещено что-то носить в карманах. И как назло, именно в этот день у меня в кармане лежало письмо от мамы. Я взял его в надежде прочитать, когда появится свободная минута.

Дістає листа із кишені.

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Что тут у нас? Моцарт, это что письмо от мамочки? Так, и что же пишет мамочка?

КОЛЯН: Еще не успел прочитать!

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): Ну сейчас мы прочитаем его все вместе.

КОЛЯН: Сержант забрал у меня письмо, распечатал его и начал читать вслух перед всем взводом.

МАМА: Здравствуй дорогенький синочок!
Дуже надіюсь шо ти отримав цього листа на день рождєнья. Я його спеціально вислала трохі раньше. Погано шо ти родився не зімой, я б тобі пєчоночний торт вислала б посилкою, а так боюсь шо спортиться в жарі. Тому буду поздравлять словами. Поздравляю тебе від усього серця. Бажаю тобі всього наїлдшого, успєхів в усіх твоїх начінаніях. Щастя великого-великого, крєпкого-крєпкого здоровля, любві і всього шо сам собі зможеш пожелать. Цілую тебе моя катлєтка.
Як тебе там кормлять?

РАДІО (ГОЛОС СЕРЖАНТА): (до Коляна) Именинник значит. (до військових) Взвод сегодня будет погребение письма, именинник от погребения освобождается. Более того именинника мы сегодня даже можем освободить от службы. Разойтись!

КОЛЯН: Письмо было погребено на ебунгоре. Для этого была вырыта могила по размерам неуступающая окопу для танка. Во время погребения я лежал на своей койке, но не мог даже сомкнуть глаз, еще вчера я только мог мечтать о такой возможности – прилечь на койку среди белого дня. При других обстоятельствах я бы наверное уснул беспробудным сном, но не сейчас…. Я весь горел словно в огне, я боялся даже подумать, что они со мной сейчас сделают. Я просто лежал и дожидался смерти, до меня уже было пару примеров, когда ребятам отбивали все внутренности, делали калек. Меня тоже это ждало, я чувствовал это кожей. Может быть, порезать вены? Не так мучиться буду. Страшно… страшно умирать. Дезертировать? Все равно найдут, и расправу над тобой учинят уже не сослуживцы, а сержанты. Это еще хуже, а потом трибунал.

МАМА: Шось сумне такє грає, заснути можна…(крутячи радіоприймач) А ну… може шось веселіше є

РАДІО (ГОЛОСИ СОЛДАТ): (в далині) Моцарт! Моцарт сука!

КОЛЯН: Весь взвод ворвался в казарму и тут началось самое страшное.

Мама починає інтенсивно рубати печінку ножем на столі.

РАДІО (ГОЛОСИ СОЛДАТ): На сучара! Получи! Падло! Получи именинник! Получи сука!

Колян закривається руками і кричить від болю, згодом перестає навіть кричати, не ворушиться. Мама кладе ніж.

МАМА: Так… думаю шо хватить

Колян стогне, повільно витираючи долонями розбите обличчя.

КОЛЯН: (злісно) Поскорей бы этих новых чертей привезли. Припашу их как миленьких! Задрочу до смерти! Я ждать не буду! Выберу одного, кто позачуханней, испижжу для начала, а потом на себя заставлю пахать! Сразу и другие меня бояться будут! Hичо! Будет и у меня праздник! Меня пиздили как шакала, и я их, блядей, буду пиздить не меньше!

Виє сирена, оголосили військову тривогу. Мама збирає м’ясорубку і прикручує її на краю стола.

КОЛЯН: Именно в тот вечер объявили военную тревогу, но это была не проверка – мы собрали все оружие и провизию, загрузили в самолеты и взлетели, а приземлились уже в Афганистане.

Мама починає молоти печінку, м’ясорубка звучить як танкові гусениці.

КОЛЯН: (Перекрикуючи шум гусениць) Началась война и я в ней воевал бля… Как воевали? Утюжили танками поля, потрошили кишлаки, превращая их в лунный ландшафт, топтали виноградники, сметали все на своем пути. В ушах крики мирных жителей, свист пуль, перед глазами трупы детей стариков и женщин. Вокруг лязг танковых гусениц, наматывающих кишки на траки, хруст костей, огонь, пальба…

Мама зупиняється, щоб перепочити.

КОЛЯН: А ночью тоска, делать нефиг, выкурили косячок, заходим в гости к душманам
- Чурасти! Хубасти бача! [Как дела? Хорошо?!]
И по печени. Морду разбили.
- Трясь! - челюсть ... двойной, тройной перелом.
Мало....
За руки, за ноги - хрясь об стенку! Стена каменная. Готовый.
Повеселились немного.
Утром офицер дежурный орет:
- Сволочи! Что теперь делать?!
- Всё нормально, командир!
В речку
- Плюх!
И забыли

Мама хапається за бік і стогне від болю.

МАМА: І откуда ціх болячок понабиралось? Скрутило в три погібелі. Все болить.

Перебирає таблетки в торбині, кладе під язик і сідає на стілець.

МАМА: Зараз трошкі відсежусь, надіюсь скоро пройде, бо ще роботи багато.

КОЛЯН: Как-то во время одной карательной акции взяли 50 пленных - первых попавшихся - большая разновозрастная толпа, ведем на расстрел, подгоняем пинками.
Звериное желание - Сделать!
Запах крови!
Руки гудят. Звериное желание - Сделать! Кашу...
Не только у меня ... в воздухе летало.
Групповой психоз.
- Разорвать... уничтожить!
Построили в шеренгу... молчат. В глазах ожидание смерти, каменные лица...
- Клац! - передёрнули затворы.
- Тра-та-та!
Очередь. Одна, вторая.
Попадали в пыль. ... судороги предсмертные.
- Уходим!

МАМА: Наче трохі лекше

Мама долаючи біль ставить чайник на плиту, починає крутити м’ясорубку.

КОЛЯН: Едем на броне. Старший - замполит Лёня, спецназовская форма, уверенный в себе мужик, здоровый, родом из Донецка. Развлекается, расстреливая придорожные кишлаки, только успевай заряжать. Неплохой парень...
- Ребята, спиртика плесните, только разбавьте водой! - замполит, желает вмазать.
Колонна растянулась километра на полтора. ... Остановились.

Мама зупиняється і завмирає від болю в боці.

КОЛЯН: Идёт на обгон чёрная "тойёта". Предупредительная очередь по асфальту. Машина остановилась. Появляется из салона мужик, лет сорока, хорошо одетый, не из бедноты.
Я объясняю ему:
- Кабул нельзя! Пух! Пух! Стреляют, поворачивай назад!
А ему пофиг, что-то доказывает, руками машет. ...Замполит Лёня ходит по дороге, курит, нервничает, потом достаёт кинджал и спрашивает меня:
- Ты людей резал?
- Нет!
- И я нет, давай попробуем! - сам, под кайфом, пьяный, на шутку не похоже.

Мама одним ліктем впирається в стіл іншою рукою тримається за бік і кричить від болю, у неї почався больовий приступ.

КОЛЯН: Мы спешились, вытащили этих козлов из машины.
Там было два мужика средних лет и парень-подросток. Водила за рулём.
Перерезали глотки.
Лежат, дергаются на асфальте.

Закон спецназа - "Кто группу увидел - тот не жилец!"

Мама затихає, різкий біль відійшов. Тихенько стогнучи, бере сковорідку і протирає її.

КОЛЯН: Пленных брали редко, сразу врасход, кто группу видел, тот не жилец. Сначала с огнестрельного валили, а потом уже наточили ножей из рессор, потому что табельный штык-нож, как говориться не то. И дело уже доходило до того, что соревновались – кто с первого удара повалит, удары отрабатывали, так чтобы по десять раз не резать, чтобы как поросенка, один раз кольнул и все…

Починається перестрілка, Колян ховається від куль. Закипає чайник – свистить. Свист наростає ніби мінометний снаряд, коли досягає свого максимального звучання, мама знімає чайник з плити – вибух, гасне світло.

КОЛЯН: В Машхадском ущелье — районе Кишим близ горы Файзабад попал в засаду наш 783-й батальон 201-й мотострелковой дивизии. Меня контузило, так я попал в плен. Что случилось с остальными, и что было дальше, как закончился этот бой мне не известно, мне даже неизвестно куда мы, нахрен, двигались в то утро. Это держалось в строгом секрете старшим командованием. За день до этого нас предупредили, что отправимся на какое-то секретное задание, поэтому приказали получше отоспаться.

В темноті чутно незрозумілі звуки – мама шукає олію та сірники, щоб запалити плиту. Через якийсь час їй вдається це зробити. Згори падає світло, утворюючи коло, в центрі якого сидить побитий Колян, він роздягнений до пояса, його руки зв’язані за спиною, а голова обкручена дротом.

РАДІО (ГОЛОС АФГАНЦЯ): Гдэ тваи люды?

КОЛЯН: Не знаю.

Мама ллє олію на розпечену сковорідку, вона шипить, Колян кричить і корчиться від болю, його палять цигаркою, він дме на свої опіки.

РАДІО (ГОЛОС АФГАНЦЯ): Сэйчас ты у мэня сука совэтская загаваришь!Гдэ тваи люды?

Мама кидає на сковорідку шматки печінки, вони шиплять і шкваряться, Колян корчиться від болю.

КОЛЯН: Не знаю, не знаю куда двигалась дивизия, комбат ничего не объяснял, ничего не знаю! Ничего не знаю, не знаю!!

РАДІО (ГОЛОС АФГАНЦЯ): Расьпалажиние часты? Пакажи точьку на картэ блядь, а нэ то мы с тваей башьки сдэлаим арбуз.

КОЛЯН: (безнадійно дивлячись на землю) Не знаю (плаче)

Удар. Шипить сковорода, Колян корчиться.

РАДІО (ГОЛОС АФГАНЦЯ): Паслэдний раз спрашиваю. Гдэ группа? Какой состав и вааружение? Какая стаит задача? С кэм паддерживаите связь. Ты сэйчас умрешь если не скажишь, мы отрежим тебе голову и отправим мамэ.

Колян від переляку не може вимовити жодного слова, тільки махає головою та нерозбірливо бурмоче захлинаючись слиною.

КОЛЯН: Не-н-н-е-не-н… не на-а-а-а-ада, не-е-н-н да…

РАДІО (ГОЛОС АФГАНЦЯ): Падиржите его, буду рэзать.

КОЛЯН: не на-а-а-а-ада, не-е-н-н да…

Ніж різонув горло, полилась кров, Колян намагається зупинити її руками, але вона б’є фонтаном крізь пальці. Він в агонії качається по підлозі. Чується вищання свині, воно стає все інтенсивнішим. Мама кидаєтьсь до стікаючого кров’ю сина.

МАМА: Коля! Коля! Синочку! Шо ж вони зробили з моєю дитиною… Коля!!!!!

У мами тече кров із носа, вона ледве зводиться на ноги, однією рукою тримається за бік, іншою розмазує червоний струмок під носом. Вона пересувається по кімнаті ніби в невагомості. Щоб утриматись на ногах хапається за предмети інтер’єра, все падає на підлогу. Чути сирену швидкої. Мама спирається на стіл руками з надією утриматись на ногах, але під натиском власної ваги скочується і падає на підлогу. З’являється хірург, він підіймає тіло жінки і кладе його на кухонний стіл. Сирена замовкає. Хірург підготувавши все до операції вмикає радіо – грає музика Моцарта.

РАДІО: (диктор говорить під музику) Печінка по праву вважається королевою субпродуктів. Це воістину скарбниця повноцінних білків, вітамінів екстрактивних та мінеральних речовин, що надають стравам із неї неповторну смакову гамму. Особливий делікатес свиняча печінка. Страви із неї дуже любив Моцарт. За свідченнями сучасників та біографів, свиняча печінка входила як обов’язковий продукт в щоденне меню композитора. Як знати, можливо саме вона надихнула великого австрійця на створення безсмертних шедеврів. Так чи інакше, але похвальної оди печінка заслуговує безсумнівно. І це абсолютно справедливо, тому що смачним стравам, приготованим із неї нема рахунку.

Хірург вирізає у жінки частину печінки і кладе її на кухонну тарілку.

ХІРУРГ: Важка форма цирозу печінки, на фоні якого розвинулась злоякісна пухлина. Довелось ампутувати половину печінки, але шансів на виживання пацієнтки практично нема… Запущена форма рака, орган практично повністю покрився метастазами… Медицина тут безсила. Все, що я можу зробити в такому випадку – це помити руки. (Миє руки та витирає) Медицина безсила перед тонкими законами природи. Жорстокість породжує жорстокість, до тих пір поки ми є співучасниками глобального злочину по відношенню до інших живих істот, ми не можемо розраховувати на кращу долю. До тих пір поки існують скотобійні, будуть також існувати гарячі точки, будуть також помирати люди під моїм скальпелем.

Хірург покидає сцену переступаючи через труп Коляна. Апарат, що фіксує життя, звучить довгим затяжним звуком «пі»

ЕПІЛОГ (слова на екрані):

Сьогодні оплесків не буде, бо ми разом з вами вшановуємо хвилиною мовчання всіх жертв невиправданої жорстокості.

Хвилинне відео зі сценами забою тварин та війни, яке закінчується цитатою Леонардо Давінчі: «Людина воістину є царем звірів, бо жоден із них не може зрівнятися з нею в жорстокості».