П'ЄСА ДЛЯ ДІТЕЙ
Дійові особи:
УЛЯ
МАМА
ЧАШКА
ЛОЖКА
БАНКА ВАРЕННЯ
РУСЯ
КВІТКА
ТЬОТЯ НАСТЯ
МІЛІЦІОНЕР
ПІШОХОДИ
МАМИ
Сцена 1
Вибігає УЛЯ, за нею йде МАМА.
УЛЯ (тупотить ногами). Не буду мити посуд, я сказала, не буду! Мене Руся на вулиці давно чекає!
МАМА. На вулицю підеш, коли вивчиш усі уроки.
УЛЯ. Уроки я буду ввечері вчити! А зараз я йду гуляти з Русею!
МАМА. Напевно, твоя Руся вже зробила все домашнє завдання.
УЛЯ. Руся? Та Руся взагалі нічого не робить!
МАМА. Уляно, пообіцяй мені, що спочатку вимиєш посуд, вивчиш уроки й тільки потім підеш гуляти з подругою.
УЛЯ. … Добре…обіцяю.
Мама йде.
Уля падає на стілець.
УЛЯ. Знову мама мучить мене своїми наказами! А я доросла вже!
Уля стукає кулаком по столу й зачіпає чашку. Чашка падає на підлогу.
УЛЯ. Ой, моя улюблена чашка!
З підлоги піднімається ЧАШКА.
ЧАШКА. Улюблена, кажеш? Тоді чому ти мене не піднімаєш?
УЛЯ. А ти і без мене піднялася добре.
ЧАШКА (тре свій бік, зітхає).Добре… Так, Улю, надягай фартух і швиденько за посуд!
УЛЯ. Ви таке бачили? Чашка повчає свою господарку!
ЧАШКА. Скажи тоді, господарочко, чому тоді мама приклеїла мені ручку, коли ти мене розбила?
УЛЯ. Бо я дуже зайнята була.
ЧАШКА. Мультики дивилася?
УЛЯ. А що такого? Дивлюсь – що хочу! Мені завтра аж вісім років виповнюється!
ЧАШКА. Але поводишся ти як неслухняна дитина.
УЛЯ. Що? Давай ліз в шафу!
Звучить весела музика.
Уля ганяється за Чашкою навколо столу. Чашка тікає.
Уля бере зі стола ложку та кидає услід Чашці.
УЛЯ. Від мене не втечеш, гидка чашко!
З підлоги піднімається ЛОЖКА.
УЛЯ. Як справи, ложко?
ЛОЖКА (тре собі чоло).Здається, маленький синець…
УЛЯ. Навіть, якби твій синець був і немаленьким, особисто я не переймалася б цим. У нас таких як ти – повний ящик. Однієї ложки більше, однієї менше…
ЛОЖКА. А я - ложка з орденом, до речі.
УЛЯ. І як ти заслужила свій орден? Напевно, півдня нудилася в святковому салаті, або тобою накладали у вазочки морозиво?
ЛОЖКА. Саме в мене мама наливала лікувальний сироп, коли ти захворіла.
УЛЯ. Пам'ятаю, я хворіла. А тебе я не пам'ятаю… може, це не ти була, а якась інша ложка?
ЛОЖКА. Я це була, я, невдячна дитино!
УЛЯ. Що ти сказала?..Мені завтра аж вісім років виповнюється, і на святковий стіл я тебе не покладу!
Уля бере зі столу банку з варенням і простягає її Ложці.
УЛЯ. Ану залазь в банку і мовчи там!
Ложка бере банку й іде.
Виходить БАНКА ВАРЕННЯ.
БАНКА ВАРЕННЯ. Ти чого з ложкою сперечаєшся?!
УЛЯ. Маю повне право. Мені завтра аж вісім років виповнюється!
БАНКА ВАРЕННЯ. Всього-на- всього.
УЛЯ. Послухай, банко варення, зараз я з’їм усе варення, і ти будеш просто - банка.
БАНКА ВАРЕННЯ. Мама зварить нове варення - я знову стану банкою з варенням.
УЛЯ. А я не піду збирати малину.
БАНКА ВАРЕННЯ. І не треба! Кущі малини дуже колючі! Мама, як завжди, усю малину сама збере.
УЛЯ. Що?.. Мамо! Мамо! Мене дражнить банка варення! Мамо!
БАНКА ВАРЕННЯ. А твоєї мами тут немає.
УЛЯ. Як це немає? Мамо! Мамо!
БАНКА ВАРЕННЯ. Я б теж пішла від такої доньки-неслухнянки.
УЛЯ. Неслухнянки? Мама ніколи від мене не піде! Вона просто до нашої сусідки тьоті Насті у гості пішла.
Уля впевнено направляється до виходу.
БАНКА ВАРЕННЯ. А ти куди?
УЛЯ. Куди-куди? Якщо мами вдома немає - я сама собі господарка.
Уля йде.
БАНКА ВАРЕННЯ. А посуд хто мити буде? Уля!..
Банка варення біжить слідом за Улею.
Сцена 2
Виходять Уля й РУСЯ. Дівчатка грають «у класики» і розмовляють.
РУСЯ. Що так довго? Уроки вчила?
УЛЯ. Ні, сперечалася. Уявляєш, якась банка з варенням намагається командувати. Я втекла з дому, але моя радість буде недовгою - мама скоро назад зажене.
РУСЯ. Заздрю я тобі, Улю, заздрю.
УЛЯ. А чому це, Русю?
РУСЯ. Твоя мама про тебе турбується. А моя?.. Хоч би раз у щоденник заглянула.
УЛЯ. Щастить людям… Я так мрію у свій День народження залишитися вдома сама й робити все, що захочу.
РУСЯ. А я щодня роблю все, що захочу. Мама додому з роботи пізно приходить, утомлена… Я так мрію, щоб вона в мене таблицю множення перевірила.
УЛЯ. Мені б твою маму…
РУСЯ. А мені б твою…
УЛЯ. Руся, я ось що придумала – зараз моя мама повернеться додому, і замість мене ти підеш «домашку» робити. Відчуєш, що то бути Уляною Шевченко!
Виходить КВІТКА.
КВІТКА. А ти гарно придумала!
РУСЯ. Улю, а нас підслуховують…
КВІТКА. Я не підслуховую, я просто знаю, як добре жити поруч із мамою Улі. Навесні вона мене посадила й щодня поливає.
УЛЯ. Та це ж була моя ідея - клумби розвести!
КВІТКА. Ідея - твоя, а клумба – мамина.
УЛЯ. Раз так… тоді в мене є ще одна ідея – зараз зірву тебе, і не буде маминої клумби.
КВІТКА (зітхає).Я згодна. Нікому більше мене поливати, адже твоя мама поїхала.
УЛЯ. А з чого це ти вирішив, що моя мама поїхала?
КВІТКА. Та вона з величезною валізою вийшла з будинку.
УЛЯ. У магазин пішла, напевно.
РУСЯ. Улю, в магазин з валізами не ходять.
УЛЯ. На що це ви натякаєте?..
Виходить ТІТКА НАСТЯ. Уля підбігає до неї.
УЛЯ. Тітко Настю-ю-ю!
ТІТКА НАСТЯ. Здрастуй, дівчинко моя! А ти що, вирішила залишитися?
УЛЯ. Де залишитися?
ТІТКА НАСТЯ. У місті. Я з вікна бачила, як твоя мама з валізою - ось такою! - до вокзалу пішла. Та хіба «пішла»? - побігла. Те, що Мар’яна Василівна на курорт вирушила – то я це знаю. А те, що твоя мама від нас їде – не знала. То виявляється, ви з татом самі на господарстві залишилися?
УЛЯ. Тато поїхав до бабусі у село лагодити дах.
ТІТКА НАСТЯ. Дівчинко моя, отож, тепер ти будеш за тата й за маму.
РУСЯ. Улю, твоя мрія, здається, здійснюється … (тітці Насті) Знаєте, тітко Настю, Улі завтра аж вісім років виповнюється.
ТІТКА НАСТЯ. То наша Уля доросла вже!
УЛЯ (тупотить ногою). Ніяка я не доросла! То моя мама на вокзал пішла?..
Уля тікає.
ТІТКА НАСТЯ. Зачекай!..
За Улею прямують Тітка Настя, Руся й Квітка.
Сцена 3
Звучить лірична музика.
Туди-сюди ходять пішоходи з валізами. Уля заглядає в їхні обличчя.
УЛЯ (звертається) до пішоходів).Ви мою маму часом не бачили? А ви мою маму не бачили?
Пішоходи заперечливо хитають головою.
УЛЯ (голосно кличе).Мамо-о-о!
Виходить МІЛІЦІОНЕР.
МІЛІЦІОНЕР. Така маленька дівчинка, а на вокзалі зовсім сама.
УЛЯ. Завтра мені виповнюється всього-на-всього вісім років. І я втратила свою маму…
МІЛІЦІОНЕР. Ну що ж, дівчинко, будемо шукати твою маму. Розкажи, яка вона.
Міліціонер відкриває блокнот.
УЛЯ. Моя мама добра…
МІЛІЦІОНЕР (записує в блокноті).Добра…
УЛЯ. Дуже добра!
МІЛІЦІОНЕР. Дуже добра…
УЛЯ. Дуже вродлива й турботлива.
МІЛІЦІОНЕР. А ще яка?
УЛЯ. Найкраща у світі!
МІЛІЦІОНЕР. Я тебе зрозумів 9складає свої руки рупором і проголошує). Найкраща у світі мама, підійдіть до нас! Повторюю: найкраща у світі мама, підійдіть до нас!
На заклик міліціонера збігаються МАМИ й оточують Улю.
УЛЯ (розглядає Мам). Але тут немає моєї мами…
МІЛІЦІОНЕР. Раз твоєї мами немає, вибирай, яку захочеш: ось ця мама ніколи не примушує вчити уроки, а ця – не вимагає мити посуд, ось ця мама дозволяє весь час гуляти на вулиці - дуже рекомендую!
УЛЯ. Я хочу свою маму! Свою маму, розумієте?
МІЛІЦІОНЕР. Тоді будемо її шукати. Якщо зустріну твою маму – обов'язково повідомлю. Тільки не сумуй.
Міліціонер з Мамами йде.
УЛЯ. Як тут не сумувати?.. Тільки плакати й залишається…(витирає сльози). Я не стримала своєї обіцянки, і моя мама від мене поїхала. Що я татові скажу? Не вберегла свою маму… по заслузі мені, по заслузі… Мамо, мамо, повернися!!!
До Улі підходить Мама.
МАМА. Улю?.. Дочко, що ти тут робиш?
УЛЯ (обіймає маму)/Мамо! Не їдь, мамо! Я буду мити посуд, учити уроки, я забуду Русю, тільки не залишай мене!
МАМА. Що ти придумала? Я ніколи не мала наміру тебе залишати.
УЛЯ. Не мала? А чому ти вирішила від мене поїхати? І де та величезна валіза?
МАМА. Та це я Мар’яну Василівну проводжала, а валіза її була. Валізу я до вокзалу донесла, поки вона за продуктами ходила…
УЛЯ. Правда?
МАМА (бере Улю за руку). Звичайно, правда. Пішли додому…
УЛЯ. Уроки робити?! (ляскає в долоні) Ура!!! Мамо, а ти сьогодні перевіриш щоденник у Русі, вона так про це мріє?
Звучить лірична музика.
Мама ніжно обіймає Улю. Вони беруться за руки та йдуть.
Сцена 4
Виходять Чашка, Ложка, Банка варення й Квітка.
ЧАШКА. Що трапилося з нашою Улею? Прибігла на кухню, посуд миттєво помила, тепер уроки з однокласницею вчить.
ЛОЖКА. А з мамою як ласкаво розмовляє, чули: «Так, мамо», «Добре, мамо»!
БАНКА ВАРЕННЯ. Ніби підмінили нашу Улю.
КВІТКА. Недовго це буде, ой, недовго. Настрій у неї як зміниться, і все…ми пропали!
Виходить Уля.
УЛЯ. Ой, давно не бачилися! Як поживаєте?
Чашка, Ложка, Банка варення й Квітка відсторонюються від Улі.
УЛЯ. Ви чого це мовчите?.. Не ображайтеся на свою господарку. Вибачте мені…
Виходять Мама та Руся.
МАМА. А двічі по чотири?
РУСЯ. М-м-м… вісім!
МАМА. А двічі по сім?
РУСЯ. Чотирнадцять!
МАМА. Молодець, Русю!
КВІТКА (звертається до Мами). Ми такі раді, що ви нікуди не поїхали.
МАМА. Я б ніколи не залишила доньку одну, та ще й у день її народження.
РУСЯ. А вона так про це мріяла…
УЛЯ. Це все в минулому. Без мами – це не життя. Мамо, пообіцяй, що завжди будеш поруч із мною!
МАМА. Обіцяю.
УЛЯ. Пообіцяй, по-справжньому!
МАМА(обіймає Улю) По-справжньому обіцяю. Ну що, друзі, пора пити чай?
БАНКУ ВАРЕННЯ. З малиновим варенням!
УЛЯ, РУСЯ (плескають у долоні). Так, чай з малиновим варенням!
Звучить весела музика.
Герої сідають за стіл.