Дійові автори

Тексти п'єс в авторській редакції

Сергій Щученко

"ФЕЛІЧІТА"

п’єса для будильника

Бажаємо ми цього, чи ні, але наші сни
народжуються саме тут – поміж
столом, диваном, стільцями, ліжком,
телефоном та іншимидекораціями.
Втім, трапляються і цікавіші декорації.
Трапляються і цікавіші сни.
Бажаємо ми цього, чи ні.

Дійові особи:

ПЕРЕЦЬ
СЕСТРА
БАТЬКО
МАТИ
ПОШТАР
МЕРІЛІН
СМІТ
ВЕЙСМАН
ГОЛОСИ

ПЕРША ДІЯ

1.

Ранок. Дзеленчить будильник. Перець у кімнаті робить гімнастичні вправи та розмірковує .

П Е Р Е Ц Ь . Як не крути, але кожен отримує своє. Хоча й по-різному – хто голкою по вені, хто сковорідкою по чайнику, а хто і хрусткою готівкою. Все залежить від того, яка у кого карма. Також важливо в будь-якому разі не валити все зі своєї хворої голови на мою здорову. А вони, блін, валять. Ну, забила матільда пальця, а я тут до чого? Папік теж – сам собі Айболіт – якби менш рота роззявляв, то й кінцівки були б цілими. І сеструха – мавпа в окулярах – дострибалася. От люди! Їм кажеш – ноги на ширину плечей, а вони намагаються на шпагат сісти. Їм пояснюєш – нахилятися потрібно робити повільно, аккуратно та регулярно, а вони так вигинаються, що аж хребці вилущуються... Ідіоти!

Дзвінок у вхідні двері.

П Е Р Е Ц Ь . О! Приперло когось із самого рання... Зовсім люди сором втратили.

Ще дзвінок. З’являється мати Перця із забинтован им пальцем на правиці. За нею шкульгає на милицях батько Перця.

М А Т И . Ти що – оглух? Дзвонять!

П Е Р Е Ц Ь . Я зайнятий. Нехай Віка відчиняє.

Б А Т Ь К О . Ти як розмовляєш з матір’ю?

П Е Р Е Ц Ь . Во, блін, люди – самі собі все ламають, а я в них винний.

М А Т И . Ти як з батьком розмовляєш?

П Е Р Е Ц. Та ну вас…

2.

До кімнати заходять поштар та сестра Перця з рукою в гіпсі.

П О Ш Т А Р . Здрастуйте.

М А Т И . Доброго ранку.

Б А Т Ь К О . Здрастуйте.

С Е С Т Р А. Мамо, тут якісь телеграми…

П О Ш Т А Р . П’ять штук.

М А Т И . Які ще телеграми?

П О Ш Т А Р . Роман Олександрович хто буде?

Б А Т Ь К О . Я.

П О Ш Т А Р . Ось тут розпишіться. І тут. А Зінаїда Миколаївна ви?

М А Т И. Ми.

П О Ш Т А Р . І ви також ось тут. Тримайте. Ну, я пішов?

Б А Т Ь К О. До побачення.

М А Т И . Віто, проведи людину.

П О Ш Т А Р . Ви, це…

М А Т И . Що?

П О Ш Т А Р . Нічого.

Сестра прово джає поштаря .

3.

Мати з батьком вивчають телеграми. Перець розмахує кінцівками. Повертається сестра.

М А Т И . «Зінаїдо Миколаївно, повідомляємо, що ваш брат Генадій Миколайович раптово помер у результаті...” Господи, що це таке? “Зіно, терміново приїжджай. Померла тітка Люда...” Що відбувається, я не розумію?

Б А Т Ь К О. Ти мої, мої читай.

М А Т И . Та зачекай! Не може бути... Павлуша, племінничок!.. Потонув у танку...

Б А Т Ь К О . Це який Павлуша?

М А Т И . Сестри моєї, Лариси. Курсант.

Б А Т Ь К О . ( до сестри ) Віто, а мої, що в моїх?

С Е С Т Р А. «Романе, прилітай. Дідусь помер». «Романе Олександровичу, зі скорботою повідомляємо про смерть Бобильова Андрія Михайловича. Похорон назначено...»

Б А Т Ь К О . Це який ще Бобильов?

М А Т И . Тітки твоєї покійної чоловік. Той, що на північ виїхав.

Б А Т Ь К О . А, ну цей нехай ( до Перця ). Та перестань ти махати! Вже замахав!

П Е Р Е Ц Ь . Самі ви замахали.

С Е С Т Р А. Ти як розмовляєш з батьками?

П Е Р Е Ц Ь . От, блін, влаштували тут хату-читальню… (в и ходит ь )

М А Т И . ( навздогін Перцю ) Як тобі не соромно! Це ж наші родичі!

Б А Т Ь К О . Споминути потрібно. Щоб по-людськи було.

С Е С Т Р А. Так нема в нас.

Б А Т Ь К О . Як це – нема. Ще з травневих свят залишалося.

М А Т И. Здрасьтє. А хто з сусідом день науки замочував?

Б А Т Ь К О . Якої науки?

М А Т И . Такої, як є – ніякої. Добре. Господи, горе ж яке... А тут ще й хліб вдома скінчився.

Б А Т Ь К О . От я і кажу – до магазину треба.

С Е С Т Р А. Нехай Перець іде. Все одно без діла вештається.

М А Т И . Петя! Петя!.. Авжеж. Докличешся його. Знову у ванній замріявся. Хоч би вже одружився, чи що... А то в магазин – мати, на базар – мати, туди – мати, сюди – мати... Одна-єдина мати бігає, а всі на моїй шиї сидять та кров смокчуть...

Б А Т Ь К О . Ну, годі вже. Ніхто нічого не смокче. Бо ж нема нічого. Я б сам збігав, але ж бачите – на милицях. Ще спіткнуся, хліб на землю впаде і розіб’ється... Давай, рідненька. А Віта поки що вареники налаштує.

С Е С Т Р А. Віта нічого не лаштуватиме. У мене справ по самі вуха. Он прасувати треба, а потім ще прасувати, і ще. Я не можу.

Б А Т Ь К О . Ну, добре, я сам вареники зроблю. Давай, мати. Треба ж по-людськи. Горе, як-ніяк.

М А Т И . Туди – я, сюди – я. Всі на моїй шиїе сидять…

Мати та батько виходять з кімнати.

4.

Сестра д істає праску та речі, налаштовується прасувати. З’ являється Перець у халаті та лягає на дивані з книжкою.

С Е С Т Р А. Знову в моєму халаті?

П Е Р Е Ц Ь . Відчепися.

С Е С Т Р А. Купи собі свій та й валяйся у ньому хоч до посиніння!

П Е Р Е Ц Ь . Сказав тобі – відчепися!

С Е С Т Р А. А от і не відчеплюся! Знімай халата!

П Е Р Е Ц Ь . От, пристала, як сльота... На – вдавися, дурепо!

Пере ь кидає в сестру халата, натягує на вуха навушники з музикою, читає. Сестра прасує та користується тим, що Перець її тимчасово не чує.

С Е С Т Р А. Сам дурепа! Купи собі та й кидайся! Дебіл. Потвора. Хамло. Ледащо. Телепень. Свинота невихована. Краще б ти в армії залишився…

5.

Дзеленчить телефон.

С Е С Т Р А. Слухавку візьми, бовдуре!

Перец ь не реаг ує і с естра сама йде до телефона .

С Е С Т Р А. Алло?

Г О Л О С. Здрастуйте.

С Е С Т Р А. Здрасьте!

Г О Л О С. Покличте Петра, будь ласка…

С Е С Т Р А. ( кидає слухавку в Перця ) Тебе, йолопе!

П Е Р Е Ц Ь. Ти що – головою стукнута?.. Алло?

Г О Л О С. Слухай мене уважно, Перець, та не перебивай…

П Е Р Е Ц Ь. О, привіт…

П і д час телефонно ї розмови з вулиц і чути як хтось раптово тисне на гальма, потім гурк і т. Сестра від несподіванки впускає праску – собі на ногу. Верещить, мов недорізана, раптово нахиляється ту гепається скронею об вугол столу. Падає, немов підкошена.

Г О Л О С. Мені все обридло, Перець. Мені обридла порожнеча, заповнена сміттям. Мені обридли одні й ті ж рабські обличчя, що стоять в метро носом до носа, але впритул не бачать одне одного. Мені обрид телевізор з палаючими літакми та голими сідницями за склом. Мені обридли подруги-квочки та друзі-жебраки. Мені обридли гамбургери та кока-кола. Мені обрид начальник-жмот, обридла його дружина-лярва, обридло носитися ковбаскою двадцять годин на добу, одну годину спати і три години добиратися на роботу. Мені взагалі обридло працювати на дядю!

П Е Р Е Ц Ь . Працюй на тьотю.

Г О Л О С. А ти все жартуєш... Мені обридли твої жарти, Перцю. Ось ти зараз що робиш?

П Е Р Е Ц Ь . Нічого.

Г О Л О С. Отож бо – нічого. Мені обридли люди, що нічого не роблять. Мені обридло життя, в якому нічого не відбувається. Мені все обридло, Перцю. Я їду геть.

П Е Р Е Ц Ь . Куди це – геть?

Г О Л О С. До Швейцарії.

П Е Р Е Ц Ь . Навіщо?

Г О Л О С. Вирощувати тюльпани.

П Е Р Е Ц Ь . Але ж тюльпани в Голандії.

Г О Л О С. То й що з того, Перцю? У Швейцарії тюльпани аж ніяк не гірші від тих, що у Голандії? А в нас вони схожі на сливи у презервативах.

П Е Р Е Ц Ь . Ну, це ти загнула. Нормальні в нас тюльпани. І взагалі – не гарячкуй. Скоро все буде по-іншому.

Г О Л О С. Що по-іншому? Як по-іншому? Коли?

П Е Р Е Ц Ь . Незабаром. Ти головне – охолонь. І пішли ввечері на танці. Або в кіно.

Г О Л О С. Яке кіно, Перець? Я їду геть! На волю! Завтра! А сьогодні я збираю речі! Ти зрозумів?

П Е Р Е Ц Ь . Не зрозумів. А я?

Г О Л О С. А ты йди в кіно.

П Е Р Е Ц Ь . В яке кіно?

Г О Л О С. А звідки я знаю? Сходи на триллер – обрегочешся.

П Е Р Е Ц Ь . А ти?

Г О Л О С. А я буду пестити тюльпани. Отаке, Перцю. Бувай.

П Е Р Е Ц Ь . Бувай… (клад е слухавку, після паузи) Та йдіть ви всі до біса!.. ( після паузи ) Нічого, я ще й до Швейцарії доберуся. Скоро, дуже скоро, можливо, вже завтра все буде інакше...

Перец ь якусь мить розмірковує, потім помічає на підлозі сестру.

П Е Р Е Ц Ь . Ей, дефективна, ти чого розляглася? Вікторія, блін, перемога – ти чого розчепірилася? Розум за свідомість перечепився? Досить прикидатися, чуєш?..

Перец ь підходить до сестри, нахиляється над нею, штурхає її.

П Е Р Е Ц Ь . Ти чого? Е-ей… Не дихає. Во, блін, справи... Одна відїжджає, друга вже приїхала… Як у кіно! Ну, все, зараз вдома почнеться велика істерика. Потрібно хоча б татуся підготувати...

Перец ь виходит ь .

6.

Дзеленчить будильник. Повертається Перць – він тягне за ноги батька. “Прилаштовує” його поряд із сестрою.

П Е Р Е Ц Ь . ( працьовито ) Чим далі в ліс, тим товщі партизани... Отже, порахуємо. П’ять незрозумілих родичів, плюс сестра, та ще й татусь вареником вдавився... А зараз припреться матільда, яка від таких сюрпризів перекинеться на місті. Отож, маємо...

Дзеленчить телефон. Перець знімає слухавку.

П Е Р Е Ц Ь . Алло?

Г О Л О С. Це квартира Цигейко?

П Е Р Е Ц Ь . Цигейко.

Г О Л О С. Тут жінка під машину потрапила! Зінаїда Миколаївна Цигейко. Це ваша?

П Е Р Е Ц Ь . Наша.

Г О Л О С. Так її до лікарні повезли. А ми у неї в гаманці папірця з номером знайшли і от телефонуємо… Алло?

П Е Р Е Ц Ь . Та чую я!

Г О Л О С. Ну, все тоді. Скажіть спасибі.

П Е Р Е Ц Ь . Спасибі.

Г О Л О С. Нема за що.

П Е Р Е Ц Ь . Отож бо, що нема за що… (клад е слухавку) От люди пішли. Людей машини збивають, а вони одразу по гаманцях нишпорять. Усім грошей на халяву хочеться! До речі, що в нас із грошима?..

Дзвінок у вхідні двері.

П Е Р Е Ц Ь . Це вже починає набридати… Відчинено!

Входить поштар.

П О Ш Т А Р. Ви мені, будь ласка, пробачте... Ой, а що це з ними?

П Е Р Е Ц Ь . Відпочивають. Медитують. Що, знову телеграми?

П О Ш Т А Р. Дванадцять штук. Просто якась пошесть... А з ними точно все нормально?

П Е Р Е Ц Ь . Ясний перець. Де розписуватись?

П О Ш Т А Р. Ось тут. Тільки треба, щоб сам Роман Олександрович… І… і ось тут. То я пішов, добре?

П Е Р Е Ц Ь . Пішов. Давай-давай-давай…

Перец ь виштовхує спантеличеного поштаря і повертається. Роздивляється телеграми.

П Е Р Е Ц Ь . Так… Дядько Грицько… Тітка Оксана… Иосип якийсь… Михайло Петрович… Элеонора Сігізмундовна… Альберт Карлович… Андромед Філімонович… От, люди – гумористи – спосатку народять когось, а потім як приліплять ім’я, хоч стій, хоч рачки підстрибуй. А людина живе, страждає, відчуває себе недоробленою... Ніхто, блін, ні про кого не думає! А все чому? Тому, що думати немає чим. Але всі роблять вигляд, ніби це не так. Ось така велика державна таємниця. Ну, що ж, порахуємо знову: п’ять вранці, двоє згодом, один-два-три-чотири-п’ять-шість-сім-вісім-дев’ять-десять-одинадцять-дванадцять зараз і ще матільда під запитанням. Резюмуємо: двадцять плюс-мінус один. Майже очко. Це добре.

7.

Дзеленчить телефон.

П Е Р Е Ц Ь . ( знімає слухавку ). Алло?

Г О Л О С. Це номер 444-66-22?

П Е Р Е Ц Ь . Ну?

Г О Л О С. Молодий чоловіче, вас як звуть?

П Е Р Е Ц Ь . Перець. Тобто, Петро. А що треба? Хто це?

Г О Л О С. Слухайте уважно, Петро, і відповідайте розбірливо. Все зрозуміло? Отож, починаємо. Це номер 444-66-22?

П Е Р Е Ц Ь . Не зрозумів?

Г О Л О С. Вас як звати, шановний?

П Е Р Е Ц Ь . Та Петро я, Петро!

Г О Л О С. Вітаємо вас, Петро! Вам нечувано пощастило! Ви знаходитесь у прямому ефірі радіо «Лас Вегас», і вас вітає програма «Мрія здійснюється»! З усіх телефонів нашого міста студійний комп’ютер випадково вибрав саме ваш номер! А це означає, що вам дістається джек-пот у розмірі один мільйон умовних одиниць!

П Е Р Е Ц Ь . Ага! Ось воно - поперло… Єс!

Г О Л О С. Скажіть, Петре, ви маєте мрію?

П Е Р Е Ц Ь . Ясний перець.

Г О Л О С. Тепер вона здійсниться! Завдяки радіо «Лас Вегас» та нашому спонсору – корпорації «Фінанси Тревел ІТД»! «Фінанси Тревел ІТД» влаштують свято вам будь де! Ви бували за кордоном, Петре?

П Е Р Е Ц Ь . Авжеж. У Білорусі.

Г О Л О С. У вас чудове почуття гумору! Тепер ви зможете побувати навіть у Лас Вегасі – світовій столиці ігорного бізнесу! Вам залишається лише відповісти на три простих запитання від нашого спонсора – корпорації «Фінанси Тревел ІТД» - і золотий ключик від сейфа з міліоном у.о. впаде вам прямісінько в кишеню. Отже, запитання перше. Кого з американських президентів зображено на банкноті в сто доларів?

П Е Р Е Ц Ь . Президент? Секундочку… (бер е книжку, відкриває її, дістає «сотку», дивиться ). Франклін.

Г О Л О С. Вірно! Друге запитання. Мешканці якого острова називаються ібанцями?

П Е Р Е Ц Ь . Борнео.

Г О Л О С. Геніально! Звідки такі знання, якщо не секрет?

П Е Р Е Ц Ь . Не секрет. Вчора ваших ібанців по телевізору показували.

Г О Л О С. Ось які в нас радіослухачі! Освічені і без п’яти хвилин мілйонери! До речі, ви так і не відповіли – а навіщо вам мільйон?

П Е Р Е Ц Ь . Ясний перець – для повного щастя.

Г О Л О С. Це і було наше третє запитання. Вірна відповідь на яке звучить дещо інакше – “Для того, щоб здійснити мрію!” Але не сумуйте, Петре. Ви отримуєте заохочувальний приз – два квитки в кіно!

П Е Р Е Ц Ь . Ей! На біса мені ваше кіно! Алло! От мерзотники… Я привіт хочу передати! Ви мене чуєте?

Г О Л О С. Звісно, Петре, ми вас чуємо. А разом із нами на хвилі радіо «Лас Вегас» вас чують міліони наших радіослухачів! Отож, кому буде привіт? Дівчині? Жінці? Чоловіку?..

П Е Р Е Ц Ь . Та одній тут… Яка до Швейцарії намилилася. Передайте їй гарячий привіт і пісню Цоя «Когда твоя девушка больна».

Г О Л О С. Із великим задоволенням! А, якщо не секрет, навіщо дівчина намилилася до Швейцарії?

П Е Р Е Ц Ь . Тюльпани, блін, вирощувати!

Г О Л О С. Але ж… тюльпани в Голандії!

П Е Р Е Ц Ь . От і я про це…

Г О Л О С. Питань більше нема. Є лише радіо «Лас Вегас». Радіо, як радіо. «День, как день. Только ты почему-то грустишь…»

Лунає пісня.

П Е Р Е Ц Ь . ( кидає слухавку ) Потвори… Як вони мене розвели! Франклін, Борнео… А я, блін, вуха розвісив та на запитання відповідаю! Та щоб ви там мікрофонами вдавилися! Щоб у вас рейтинг упав! Але ж я думав, що саме оце і є – воно! Мені обіцяли: за палець – сотка, за руку – штука, за ногу – ще штука, за мерців – взагалі гроші пачками! Мерці – ось вони. А де гроші?!..

8.

Дзеленчить телефон. Перець бере слухавку.

П Е Р Е Ц Ь . Алло!

Г О Л О С. Це квартира Цигейко?

П Е Р Е Ц Ь . Цигейко.

Г О Л О С. А з ким я розмовляю?

П Е Р Е Ц Ь . А хо потрібен? Це радіо?

Г О Л О С. Це морг.

П Е Р Е Ц Ь . Який морг? Що ви мені мелете? Де мої бабки?

Г О Л О С. Бабки? Пробачте, в нас тільки одна – Зінаїда Миколаївна Цигейко. Вона вам хто?

П Е Р Е Ц Ь . Матільда... Тобто, мати, мама... Я не зрозумів – ви що справді з моргу?

Г О Л О С. Ні, ми з орбітальної станції «Мир»… П’ятнадцять хвилин тому Зінаїда Миколаївна потрапила до другої травматології лікарні швидкої допомоги з черепно-мозковою травмою голови. На жаль... Алло? Ви мене слухаєте?

П Е Р Е Ц Ь . Слухаю.

Г О Л О С. Отож, завтра на десяту ранку приїжджайте до лікарні – необхідно привести до ладу документи. Спитаєте морг - вам будь-хто підкаже. Ну, і того... тримайтеся.

П Е Р Е Ц Ь . Дякую… ( кладе слухавку) От і все – вільний, як сама воля. А де щастя? Чи може зараз заверещить будильник, заквохче сеструха, припреться матільда, і знову все буде, як казав татусь, по-людськи? Вранці – кава та скандал. Вдень – робота і співробітники з тими ж самими виразами на фізіономіях, що були в них минулого року. А ввечері достойний відпочинок – телевізор з насінням, або пиво з ігровими автоматами... І це в той час, коли кожну, блін, хвилину хочеться іншого життя! І щоб не уві сні, а насправді!..

Перец ь сідає на підлогу .

ДРУГА ДІЯ.

9.

Дзеленчить будильник. Перець сидить на підлозі.

П Е Р Е Ц Ь. Коли спочатку щось ввижається уві сні, а потім відбувається насправді – це що? Ніч, брудний під’їзд, ліфт зупиняється між поверхами… Неначе засада. Кричати немає сенсу – все одно ніхто не почує. А якщо й почує, то зробить вигляд, ніби глухий... Цигарка. Дим... Раптово ліфт починає рухатись угору, набирає швидкість, труситься неначе в лихоманці, і вже стрімкою ракетою мчить прямісінько до зірок! Але раптом бац – зупиночка. Всього лише на кілька секунд, але здається, що минає ціла вічність настільки повної тиші, що аж хочеться заплющити вуха... Двері відчиняються. Кидок на площадку, позаду з гуркотом лифт провалюється до пекла. Сердце ковбаситься немов перфоратор. Озираюсь... Незнайомий коридор. Праворуч у кінці розчинені двері. Чисто. Акуратно. Підозріло. Лампочка світить. І ангел у дверях... Ну, можливо, не ангел, а просто симпатична білявка – схожа на якусь акторку – посміхається та запрошує увійти. Велика світла кімната з чималою паперовою кулею під стелею. Чорний стіл. На столі тека з паперами. “А чи знаєш ти, у чому твоє щастя?” – запитує ангел. Ясний перець! У грошах! “Я дам тобі грошей, - каже ангел, - Хочеш мільйон?” Чи хочу я?! Та з мільйоном я зможу все: поїхати до Парижу та плюнути з Ейфелевої башти, поїхати до Японії та відтарабанити саму класну гейшу, поїхати до Індії та вбитися найкращим у світі гашишем! Або куплю собі віллу на березі океану! Пісок, пальми, чайки, дівчатка... Або відкрию ресоран, що буде називатися “Під газом” – тому що на стелі догори колесами буде приліплена машина “ГАЗ”! Або вивчу п’ять мов, навчуся стукати на барабані та буду знімати кіно! Та все, що завгодно! “Добре, - каже ангел, - Жодних проблем. Маєш право, бо ти цього гідний. Але – оскільки нічого та нікому не дається задарма – я пропоную тобі бартер. За зламаний палець матері – сто умовних одиниць, рука сестри – тисяча, нога батька – ще тисяча, ну, а якщо чиє-небуть життя – не навмисно, бо ж ми не злодії, а партнери – тоді п’ятдесят штук. Тобто, якщо хтось десь у нас раптом того... – тоді одразу готівкою. І при цьому оптом – не дешевше. Головне – аби ти був згоден. Ти згоден?..” А чому б і ні? Та хто вони всі для мене такі? Матільда, що цілими днями дістає своєю тупістю та обмеженістю. Татусь, що бігає в кедах за чекушкою. Сеструха – бібліотекарша припудрена, як з нею взагалі чоловіки вживалися, не розумію... Що вони дали мені такого, за що я був би не згоден? Народили? У школу випхали? Чоботи купили? Захисника Батьківщини вигодували? І що мені робити далі? Також народжувати спиногризів та виховувати з них власних санітарів? Ну, блін, красно дякую... Але не треба мені ось цього вашого життя, у якому тюльпани схожі на сливи у презервативах.... Ви, покійнички, невже вам ніколи не хотілося чогось такого, аби спати і мріяти, прокидатися і отримувати мрію наяву? Мовчите?..

10.

Батько та сестра “прокидаються”.

Б А Т Ь К О . Чому ж не хотілося? Звісно, хотілося. Щоб усе по-людськи.

П Е Р Е Ц Ь . По-людські? А це як – щоб у домі стояли меблі, на столі сулія, а в гаражі автомобіль з гордою назвою “Запорожець”? Так?

Б А Т Ь К О . А що в цьому поганого? Якщо ти живий, а твої рідні здорові, то й чарка за обідом – у радість. А ще можна вірші писати. Або пісні. Я колись писав. Молодий був, уразливий... Втім, твоїй матері подобалось. А потім якось не до пісень стало.

П Е Р Е Ц Ь. Вірші, блін… Чому ж ти про це не розповідав?

С Е С Т Р А. А кому розповідати? Ніхто ж не слухає. Ось, чи відомо тобі, братику, що я колись хотіла стати акторкою? Навіть до театрального вступала. Не вступила... Така трагедія була – у трьох діях з антрактом... З горя заміж вистрибнула. Не допомогло. Потім ще раз, і знову не допомогло. Отаке.

П Е Р Е Ц Ь . Поет, акторка… Не будинок, а міністерство культури!

Б А Т Ь К О . А ти думав... Мати наша, знаєш яка в молодості була? В газеті працювала. А як вона танцювала!.. Проте, коли Віта народилася, мати з газети пішла. Потім з’явився ти...

П Е Р Е Ц Ь . От тільки не треба. До чого тут я? В інших також діти є, але вони і до зірок літають, і в кіно грають, і взагалі роблять все, що заманеться. А не відсиджуються по бібліотеках.

С Е С Т Р А. В бібліотеках, до речі, також люди працюють..

Б А Т Ь К О . І тварин лікувати комусь треба.

П Е Р Е Ц Ь . Але ж це повна катастрофа – все життя ствити клізми хом’якам! Це безглуздо! Так не можна, потрібно кудись рухатись, щось робити!..

С Е С Т Р А. Що?

П Е Р Е Ц Ь . Та геть усе! Інтерпассивний театр, віртуальний цвинтар, пиріжки з горілкою, цигарки без тютюну!..

Б А Т Ь К О . Як це – бе з тютюну?

П Е Р Е Ц Ь . Елементарно. Палять же люди коноплі. То чому б їм не диміти якимось там шалфеєм?

Б А Т Ь К О . Навіщо?

П Е Р Е Ц Ь . Для повного щастя!

С Е С Т Р А. Авжеж. А щастя, звісно, в грошах.

П Е Р Е Ц Ь . Блін, та якби у вас були гроші, ви б і акторками стали, і відомими поетами, і ким завгодно! А ви хто?

Б А Т Ь К О . Ми – як усі. Як люди.

П Е Р Е Ц Ь . Які люди? Алкаші та нудотики? Жлоби та спекулянти?

С Е С Т Р А. А сам?

П Е Р Е Ц Ь . Що – сам?

С Е С Т Р А. Ти – сам – що робиш? Гантелями повітря ганяєш? Винуватих шукаєш? Це і справи твого життя?

П Е Р Е Ц Ь . Та, я, блін… Та ви… Та пішли ви всі! Хто ви такі, щоб мені вказувати! Ви взагалі мерці! І завжди були мерцями! Так що стуліть пельки і не забруднюйте повітря! Зомбі кляті... Пісні вони писали!..

11.

Дзеленчить будильник. Батько та сестра “вимикаються”. Перець встає, походжає кімнатою, намагаючись не дивитися на рідних.

П Е Р Е Ц Ь . Все, дах виходить на невідому орбіту... І хто я після цього? Сирота, блін... Звісно, я був згоден! “Чудово, - посміхнувся ангел. – ось тобі перелік. Простав галочки, залиш автограф і чекай. Буде тобі щастя”. Потім раптово темрява, політ над якимось знавіснілими площинами і... будильник. Завжди, в самий цікавий момент – будильник! Далі все за трафаретом – кофе, скандал, робота, телевізор, бутерброд, пиво... Але через тиждень матільда зламала пальця. А я знайшов сотку. Потім татусь зловив дупу на ожеледиці, а я зірвав у автоматах штуку зелених. Цілий водограй металевих жетончиків – музика нового життя! Але обережно – бо гіпнотизує. І три дні тому сеструха гепнулася з драбини у себе в бібліотеці. Закритий перелом чогось там. Виграш у спортлото. І сьогодні – немов прорвало – померли всі! Я порахував – двадцять одна людина. Ну? І де ж мій лимон у дрібних купюрах?..

12.

Дзвінок у вхідні двері. З’являються Мерілін, Сміт і Вейсман з валізою.

М Е Р І Л І Н. Петро Романович Цигейко?

П Е Р Е Ц Ь . Ну?

М Е Р І Л І Н. Поздоровляємо!

П Е Р Е Ц Ь . З чим?

М Е Р І Л І Н. З тим, що трапляється один раз у житті, і то далеко не в кожного. З головним призом у всесвітній лотереї “Халява Інтернешнл”! Ви виграли мільйон американських доларів! У дрібних купюрах!

П Е Р Е Ц Ь . Що – знову? І де ж ці купюри?

М Е Р І Л І Н. Тут. Панове, продемонструйте Петру Романовичу його виграш.

Сміт і Вейсман розчиняють валізу і демонструють. Пауза.

П Е Р Е Ц Ь . Нічого собі... І доторкнутися можна?

М Е Р І Л І Н. Легко.

П Е Р Е Ц Ь . ( торкається ) Ось вони – грошики... Багато грошиків... І що, я можу оце все забрати?

М Е Р І Л І Н. Авжеж.

П Е Р Е Ц Ь . То я візьму?

М Е Р І Л І Н. Беріть. Але за однієї умови…

П Е Р Е Ц Ь . Ага. Будете питаннячка ставити, чи як?

М Е Р І Л І Н. Чи як. Справа у тому, що ви виявилися не єдиним переможцем. Таке трапляється. Не дуже часто, але трапляється. До речі, вам ще пофартило – у цьому році переможців усього троє. А якось їх було аж чотирнадцять. Уявляєте?

П Е Р Е Ц Ь . Ні.

М Е Р І Л І Н. Чесно кажучи, і я не дуже. Взагалі-то, це трапилось чи то у п’ятнадцятому, чи то у чотирнадцятому сторіччі... Давно. Не пам’ятаю. Але зараз вас лише троє. І це чудова прикмета. Але для початку, я пропоную познайомитися. Мене звати Мерілін.

П Е Р Е Ц Ь . Дуже приємно. Перець.Ми раніше ніде не зустрічалися?

М Е Р І Л І Н. Навряд. Це – містер Джон Сміт з Америки.

С М І Т. Сміт.

М Е Р І Л І Н. А це – пан Яша Вейсман з Одеси.

В Е Й С М А Н. Можна просто Яша. І особисто я пропоную перестати знайомитись, швиденько все поділити та розбігтися у своїх справах.

С М І Т. Єс.

М Е Р І Л І Н. На жаль, це неможливо. Згідно правил лотереї “Халява Інтернешнл”, переможець повинен бути один. Але вас троє. І це – як я вже казала – далеко не найгірший варіант.

П Е Р Е Ц Ь . Я пам’ятаю. П’ятнадцяте сторіччя і таке інше. Далі що?

М Е Р І Л І Н. Нічого особливого. На цей випадок передбачено додатковий миттєвий розіграш. Правила примітивні: кожен з вас повинен покласти на цю валізу якусь кількість грошей. Той, чиїх грошей буде більше, отримає те, що знаходиться у валізі і – у якості бонуса – те, що лежить на валізі. Все чесно. Містере Сміт, ін зіс сьюткейс а оунлі сініс фо пе сенел юз. Вуд ю хелп мі ту філ діклерейшн? Окей?

С М І Т. Окей. Ай хев тен долез.

Сміт дістає десять доларів та кладе гроші на валізу.

ВЕЙСМАН. Шоб я так жив, якщо в мене не знайдеться грошей перебити вашу немічну десятку!

Вейсман «б’ є » десятку Сміта сво єю двадцяткою і з викликом дивиться на Перця.

П Е Р Е Ц Ь . Хвилиночку. Я все вірно зрозумів – якщо я зараз кладу більше, то все оце моє, так?

М Е Р І Л І Н. Так. Якщо містер Сміт і пан Вейсман не матимуть фінансових аргументів.

П Е Р Е Ц Ь . Чудово. Сорок зверху.

С М І Т. Фіфті!

В Е Й С М А Н. Тільки не треба мені розповідати про важке дитинство… Сто!

П Е Р Е Ц Ь . Сто двадцять!

С М І Т. Ту хандрід!

В Е Й С М А Н. Я одного не розумію – що поганого вам зробив старий і хворий Яша Вейсман, якого ви жодного разу не бачили та більше ніколи не побачите? Триста.

П Е Р Е Ц Ь . Блін! Секундочку…

Перець лізе під диван та дістає коробку з-під взуття. Ні знімаючи кришки, суне руку всередину коробки та дістає гроші.

П Е Р Е Ц Ь . Чотириста!

С М І Т. Шіт! Ай вуд лайк ту конфем май рітен різевейшн!

П Е Р Е Ц Ь . Що він пробелькотів?

М Е Р І Л І Н. Містер Сміт каже, що зазвичай він не має при собі готівки, але сьогодні неначе відчував...

С М І Т. Файв хандрід!

В Е Й С М А Н. До речі, аналогічний випадок був у Одесі... Сімсот.

П Е Р Е Ц Ь . Чорт вас усіх забирай! Штука! Ну, що – все?

С М І Т. Ай хев е катен оф сігеретс енд ту ботлз оф водка?

М Е Р І Л І Н. Містер Сміт запитує: чи можна у вас палити?

П Е Р Е Ц Ь . Дуля з маком вашому містеру. Все?

М Е Р І Л І Н. Містер Сміт, ю фініш?

С М І Т. Мазафака! Ту саузенд!

Пауза. М і стер Сміт дістає цигарку, запалює.

В Е Й С М А Н. Панове, Яша Вейсман завжди був чесною людиною. Саме тому у нього так мало грошей... Ось таке моє єврейське щастя. Тепер уся надія на вас, молодий чоловіче.

П Е Р Е Ц Ь. Вашу мать... Дві штуки. І лимон під сподом. Лимон. А в мене. П’ятсот, сімсот, тисяча, ще триста, чотириста, п’ятсот, сімсот, вісімсот… дві! Також дві!

М Е Р І Л І Н. А у книжці?

П Е Р Е Ц Ь . Так! Точно! Е-е-ех, вашу перевашу!.. Дві сто!

Пауза.

В Е Й С М А Н. У мене така підозра, молодий соловіче, що Яша Вейсман може починати вам заздрити...

С М І Т. Біг мазафака… Уот бас кен ай тейк ту зе ейрпот?

М Е Р І Л І Н. Єс.

П Е Р Е Ц Ь . Чого йому ще треба?

М Е Р І Л І Н. Містер Сміт бажає зателефонувати. І він має на це право.

Мер ілін дає Сміту телефон. Сміт набирає номер.

С М І Т. Ай нід е нот ікспенсів компект седен ін гуд кондішн!

Г О Л О С. Єс!

С М І Т. Ту саузенд фо хандрід енд фоті сікс!

Г О Л О С. Єс!

С М І Т. (про стягає телефона Мерілін ) Філ іт ап, пліз…

М Е Р І Л І Н. Ол райт айл гет ін тач уіз май френдс енд кен салт зем?

Г О Л О С. Єс!

М Е Р І Л І Н. Окей. Сенк ю вері мач… Панове, тільки що містер Сміт переказав на рахунок нашої лотереї дві тисячі чотириста сорок шість доларів. Хтось має більше? Петре Романовичу?

П Е Р Е Ц Ь . Хвилиночку. Що означає - переказав?

В Е Й С М А Н. Переказав – це означає перерахував.

П Е Р Е Ц Ь . Як це – перерахував? Це не чесно!

М Е Р І Л І Н. Але ви також можете зателефонувати і перерахувати. Маєте право. Все чесно. До речі, дзвінок – за рахунок лотереї.

П Е Р Е Ц Ь . І куди ж я буду телефонувати?

М Е Р І Л І Н. Не знаю. Втім, є ще одна можливість. Вірніше, навіть не можливість, а так – дещо вільне поводження із правилами... Я могла б дещо у вас придбати. За гарні гроші.

П Е Р Е Ц Ь . Придбати? В мене? Але в мене нічого немає! Лише мерці!

М Е Р І Л І Н. Отож бо.

В Е Й С М А Н. До речі, все хотів запитати… Це ваші родичі? Вони що – завжди так лежать? Чи може вам немає де їх поховати? Так у мене є добрі знайомі на одному непоганому цвинтарі...

П Е Р Е Ц Ь . Ви… хочете купити у мене оцих мерців?..

М Е Р І Л І Н. Так. Дві з половиною за обох.

П Е Р Е Ц Ь . Ви жартуєте?

М Е Р І Л І Н. Ніяких жартів. Це добра ціна. Ніхто інший за них таких грошей не дасть.

П Е Р Е Ц Ь . Але навіщо вони вам?

М Е Р І Л І Н. Скажімо, для колекції. У вас є хоббі?

П Е Р Е Ц Ь . Ні.

М Е Р І Л І Н. Тоді вам буде важко мене зрозуміти. Добре. Даю дві шістсот – але тільки тому, що ви мені симпатичні. Згода? І ви продовжуєте герць за чемодан.

П Е Р Е Ц Ь . ( після паузи, під час якої він пильно придивляється до Мерілін ) Це ж була ти – там, уві сні? Ліфт, біла кімната, чорний стіл... Це була ти! І ти обіцяла мені мільйон! Саме за них!

М Е Р І Л І Н. Ну, припустимо, що не тільки за них.

П Е Р Е Ц Ь . Ти обіцяла! А тепер ви крадете в мене мої гроші!

В Е Й С М А Н. Я вас благаю, молодий чоловіче, - тільки не треба оцих конвульсій. Ви ж – мужчина. Отож і програвайте, як мужчина. Беріть приклад з Яші Вейсмана.

М Е Р І Л І Н. Ви щось плутаєте, Петре Романовичу. Ви особисто погодилися з умовами додаткового розіграшу і особисто взяли в ньому участь. Це лотерея – якщо хтось виграє, це означає, що хтось програє. Сьогодні пощастило містеру Сміту. Наступного року, можливо, пощастить вам.

В Е Й С М А Н. Або мені.

М Е Р І Л І Н. Або пану Вейсману. Це не сон. Це життя. Ви щось плутаєте, петре Романовичу. Прокиньтеся.

П Е Р Е Ц Ь . Поверніть мої гроші.

М Е Р И Л И Н. Отож. Я так розумію, Петре Романовичу, що перебити суму містера Сміта ви не в змозі, а робити гешефт на нікому вже не потрібних родичах не бажаєте. Ваше право. Як офіційний представник всесвітньої лотереї “Халява Інтернешнл”, я оголошую переможцем містера Джона Сміта з Америки. Прозіт, містере Сміт! Гроші ваші. Мані фо ю, містере Смит.

Мерілін збирає гроші на валізі, кладе їх до валізи та посуває валізу до містера Сміта.

С М І Т. Окей.

В Е Й С М А Н. Щиро поздоровляю, пане Сміт. Ви дозволите, я допоможу вам нести цей гаманець? До речі, у мене є до вас ділова пропозиція. Що ви скажете щодо спільного підприємста “Сміт енд Вейсон”?

С М І Т. Мей бі.

Мерілін, Сміт та Вейсман збираються йти геть.

П Е Р Е Ц Ь . Віддайте мої гроші. Я викличу міліцію!

В Е Й С М А Н. Отаке. Я вже уявляю, як міліція зрадіє двом мерцям. Панове, навіщо нам оці міжнародні неприємності? Молодий чоловіче, вам мало мерців? Сядьте та заспокойтеся. Послухайте Яшу Вейсмана і вам від цього буде ліпше.

С М І Т. Єс. А будеш, свиното, голос підвищувати, так я тебе миттєво віттарабаню, каструю, заріжу, руки-ноги повисмикаю, очі висмокчу, а кишковик на яйця намотаю. Грошей захотів? Фак тобі, а не гроші! Працювати треба! На плантації. У копальнях! У голові! Руками! Ногами Всім та всюди! Зрозумів?

Сміт штовхає Перця у груди і той падає на сідниці. Сміт підіймає Перця і знову штовхає на підлогу.

С М І Т. Так я не зрозумів – ти мене зрозумів?

П Е Р Е Ц. А-а-а… Так. Я все зрозумів.

М Е Р І Л І Н. От і чудово, панове. Я була впевнена, що ми дійдемо порозуміння.

С М І Т. Єс.

В Е Й С М А Н. Але все одно минулого разу було цікавіше.

М Е Р І Л І Н. Що ви хочете, Яшо? Тоді в людях було більше емоцій. Тоді вони менше спали та більше рухались. Прокидайтесь, Петре Романовичу. Не сподівайтесь на будильник. Ніхто вам щастя у валізі не принесе. Чи ви, дійсно, вірите у халяву? І вам не соромно?

В Е Й С М А Н. Соромно, коли стирчить, а молодого чоловіка нічого не стирчить. От йому і не соромно. До речі, щодо цвинтаря я не жартував. Спитаєте Яшу – там кожний мене знає. Поміркуйте. І якщо надумаєте – до зустрічі. Так що ви скажете, містере Сміт, щодо спільного підприємства?

С М І Т. Нудно.

В Е Й С М А Н. А що робити, містере? Всім сьогодні нудно.

С М І Т. Не сьогодні. Завжди нудно...

Мерілін, Сміт та Вейсман з валізою йдуть геть.

П Е Р Е Ц Ь. (підіймається, обмацує себе, оглядається) Блін…Що це було? Га, родичі? Глюки? Кристалізована маячня? Чи я того – мозком перевтомився? Добре вам – розляглися собі, нічого вам не потрібно, всім ви тепер задоволені... А, може, й справді – задоволені? Може саме тепер у вас – ди б ви там не були – і настав цілковитий кайф, тотальна свобода і безкінена фелічіта? А ми тут смикаємося, немов собаки Павлова: туди-сюди, дебет-кредіт, вдох-видих, упав-віджався, заснув-прокинувся... Чи не впав? Чи не прокинувся? Чи як? Навколо самі питаннячка... Хоча нащо мені все це потрібно? Що я тут роблю? Кому я потрібен? Ні справи, ні друзів, ні грошей... То, може, ну його до біса – всіх оцих президентів з ібанцями, ангелів з лимонами, поштарів з телеграмами та глюків з валізами?.. Впасти і собі ось так – тихесенько – заплющити очі, і щоб нікого та нічого. Ніколи. Тепла ванна, цигарка, бритвочка та легесенька музичка – хто сказав, що це не схоже на щастя? Кажуть, це навіть не боляче... Навіть навпаки – приємно. То, може, перевіримо, га? Змінимо декорації?..

Перец ь виходить з кімнати . Вмикається легесенька музичка.

ТРЕТ Я ДІЯ

13.

Дзвінок у вхідні двері. До кімнати заходить поштар.

П О Ш Т А Р. Я, вибачаюся, але у вас там відчинено. А тут знову телеграма... Є хтось живий? Поснули, чи що? Гей! Вам телеграма! Із Швейцарії!

По штар підходить до батька, торкається його і тут же перелякано відскакує.

П О Ш Т А Р. Нічого собі… Небіжчик… Ей, дівчино, у вас тут дядько того, не дихає...

По штар обережно торкається сестри – ефект той же, що і з батьком.

П О Ш Т А Р. Оце я втрапив у халепу... Божевільні, мабуть... Самогубці... Сектанти... Гей, хто-небудь! Вам телеграма! Що ж робити?..

Поштар виходить, але тут же повертається – зовсім очманілий. Кидається до телефона, набирає номер.

П О Ш Т А Р. Алло! Міліція?

Г О Л О С. Черговий по РВВС слухає.

П О Ш Т А Р. Тут це… Словом, тут повний трилер – двері відчинено, а в квартирі три мерці!

Г О Л О С. Скільки?

П О Ш Т А Р. Три! Два чоловічих і один жіночий. Два у кімнаті, один у ванній. Музику слухає.

Г О Л О С. Хто музику слухає? Мрець? Може, він ще й танцює?

П О Ш Т А Р. Ні. Лежить голий та в навушниках. Руки порізані. Крові-і-і...

Г О Л О С. А інші?

П О Ш Т А Р. Інші в кімнаті лежать. Без музики.

Г О Л О С. Голі?

П О Ш Т А Р. Ні, вдягнені.

Г О Л О С. А ви?

П О Ш Т А Р. Я? І я вдягнений…

Г О Л О С. Я запитую – а ви, власне, хто?

П О Ш Т А Р. Я? Я цей… сусід. Проходив собі і тут бачу – двері відчинено. І одразу вам зателефонував.

Г О Л О С. Адреса!

П О Ш Т А Р. Чия? Ах, так, пробачте… Вулиця Фартова, дім чотирнадцять, квартира вісім. Другий поверх.

Г О Л О С. Прізвище!

П О Ш Т А Р. Чиє?

Г О Л О С. Ваше!

П О Ш Т А Р. Микола. Тобто, Микола Миколайович Миколаєнко.

Г О Л О С. Отже так, Микола. Слухайте уважно. До прибуття оперативної групи залишайтеся на місці. Нікого не впускати та нікого не випускати. І нічого не торкайтеся руками. Все зрозуміло?

П О Ш Т А Р. Так. Так точно! (клад е слухавку ). Оце вліз… Вони тут помирають, а мені за них чухатись? Нащо мені таке щастя? Що я зовсім дурний, чи що? Нехай шукають Миколу Миколаєнко. Може, когось і знайдуть. А я тут ні до чого. Мене тут не було і ніколи не буде. Моя справа маленька, нехай ще подякують...

Прихоплює з собою телеграми та втікає. Ненавмисне губить одну телеграму.

13.

Дзеленчить будильник. До кімнати входить мати з пакетом.

М А Т И . Ну, ви тут зовсім знахабніли! Мати по магазинам кілометри намотує, а вони на ліжках вдягнені порозлягалися!

Б А Т Ь К О. Ой, щось мене так на сон потягло...

С Е С Т Р А. Можна подумати, що вже й відпочити не можна.

М А Т И . А ви що – запрацювалися? От би ви побігали з моє, у чергах потовклися, біля плити потанцювали... Та я на одній кухні такий кілометраж накручую, що дальнобійникам і не снилося!

С Е С Т Р А. Ой, мамо, все, досить… Ми знаємо, що без тебе ми всі давно б уже перекинулися.

Б А Т Ь К О. Це правда. А що це в тебе там?

М А Т И . Те саме. ( дістає з пакета та ставить на стіл пляшку ). Сьогодні, до речі, свято. День матері, якщо хтось не знає.

Б А Т Ь К О. Точно! Я ще в календарі помітку робив, але забув подивитися. Так треба цю справу відзначити! Щоб по-людськи.

М А Т И . А де Перець?

С Е С Т Р А. Звідки я знаю? Мабуть, знову у ванній дрихне.

М А Т И . Отож бо. Всі сплять. Одна мати, як тяглова коняка...

Б А Т Ь К О. Ну, ти в нас ще ого-го! Віто, а ну швиденько став вареники. Чи, може, курочку, га? Заради такого свята?

М А Т И . Можна й курочку. День матері, все ж таки…

Входит ь Перец ь у халаті .

П Е Р Е Ц Ь . Не зрозумів? А ви що – живі?

С Е С Т Р А. Ні, ми прикидаємося. Ми – зомбі.

П Е Р Е Ц Ь . І що – ні в кого нічого не зламано?

М А Т И . Мозок у тебе зламаний.

П Е Р Е Ц Ь . І ніхто не помер? Ну, там, Елернора Сигізмундівна... Альберт Карлович... Андромед Філімонович?..

С Е С Т Р А. Яка Сигізмундівна? Який Філімонович? У тебе точно все в голові шкереберть.

М А Т И . У вас, до речі, у всіх шкереберть. Двері розчинені, всі сплять, заходь хто завгодно, бери що хочеш...

П Е Р Е Ц. Та хто сюди зайде? Кому ми потрібні?

М А Т Ь. Точно? А це що? (підіймає телеграму, загублену поштарем, читає) «Шановний Романе Олександровичу, зі співчуттям сповіщаємо вас про смерть Миколи Васильовича Гоголєва...” Звідки це?

Б А Т Ь К О. Я не знаю.

М А Т И . «Для урегулювання питань щодо спадку запрошуємо вас до посольства – за адресою...” Так це зі Швейцарії! Це не до нас.

П Е Р Е Ц Ь . Звідки? Зі Швейцарії? Кумедно...

С Е С Т Р А. Зачекайте. Гоголєви – це з четвертого поверху. Пенсіонери.

Б А Т Ь К О. І що – також Роман Олександрович? Скільки років в одному під’їзді, а я й не знав...

П Е Р Е Ц Ь . Во, блін, людям щастя приперло! А тут, хоч би хто й помер, все одно ніякого сенсу.

М А Т Ь. Ну, ти й дурний! Вони й так одинаки. А в нас, слава Богу, всі дома – живі та здорові. От і добре.

Б А Т Ь К О. І знову ж таки – свято.

П Е Р Е Ц Ь . Та ви що? А що святкуємо?

Б А Т Ь К О. День матери, телепню! Хоч би раз у житті матері квіти купив. Або цукерки.

П Е Р Е Ц Ь . Так нема питань. І квіти, і цукерки, та хоч цілий торт!

С Е С Т Р А. От і вперед. А ми з батьком на кухні впораємось.

Б А Т Ь К О. Так точно. А ти, мати, відпочивай. Втомилася ж, мабуть?

М А Т И . На тому світі відпочивати буду…

Б А Т Ь К О. Ну, це ще коли буде… А зараз он сідай і нічого не роби. Ми самі все зробимо. А потім сходимо до парку. Або в кіно – сто років не були! Можемо ми, врешті решт, влаштувати собі справжнє свято? Щоб по-людськи!

П Е Р Е Ц Ь . Ясний перець.

М А Т Ь. Петю, ти телеграму людям занеси. Вона, мабуть, з газетою якось втрапила. Або до скриньки вкинь. Бо незручно перед людьми.

С Е С Т Р А. І халат мій повісь на місце.

П Е Р Е Ц Ь . Окей, родичі!

Перец ь , сестра та батько виходять .

14.

Мат и сидить на стільці посеред кімнати. Деякий час мовчить.

М А Т И . Ні, не можна ось так, без ніякої справи посеред білого дня сидіти. Варто на якусь мить розслабитись, одразу до голови всілякі дурниці лізуть. Не можна. Це іншим, які за щастям бігають, їм можна. А в мене немає на це часу. Мені он три нещастя годувати потрібно. Бо як помру, що вони без мене будуть? (встає) Ой, щось ноги зовсім не тримають... І серце вискакує...

Дзеленчить телефон. Мати бере слухавку.

М А Т И . Алло?

Г О Л О С. Здрастуйте.

М А Т Ь. Здрастуйте.

Г О Л О С. Покличте, будь ласка, Петю.

М А Т И . А його немає – пішов до магазину. Може, щось переказати?

Г О Л О С. Та не треба... А втім, скажіть йому, щоб узяв білети в кіно.

М А Т И . В яке кіно?

Г О Л О С. На вечір. На трилер.

М А Т И . А хто це?

Г О Л О С. Він знає. Олена.

М А Т Ь. Добре, Оленко, я передам. А ви приходьте до нас торт їсти.

Г О Л О С. Який торт?

М А Т И . А який Петя купить, такий і будемо їсти. Приходьте.

Г О Л О С. Ой, я навіть не знаю…

М А Т И . А що тут знати? Приходьте і край.

Г О Л О С. Ну, добре. Дякую.

М А Т И . Нема за що.

Г О Л О С. До побачення.

М А Т И . До побачення… ( кладе слухавку, після паузи ) Піду я, мабуть. Хіба ж вони вміють курочку приготувати? Їм би тільки язиками про щастя патякати...

Мати виходить. Чути дзвінок у вхідні двері.

Г О Л О С. Відчиніть, міліція!

Дзеленчить будильник.

завіса