Дійові автори

Тексти п'єс в авторській редакції

Надія Симчич

"КОРІНЬ ТРОЯНДИ"

(п’єса-казка)

ДІЙОВІ ОСОБИ:

1. Пелюстка
2. Лицар Базилік
3. Король
4. Перший міністр
5. Господиня
6. Син Господині
7. Драконолюб V
8. Осика
9. Балакучий Бобер

І ДІЯ

КАРТИНА ПЕРША

Берег ставка, оточений деревами.

Ява 1

Балакучий Бобер, Осика

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР підходить до ОСИКИ, наміряючись згризти з неї кору.

ОСИКА. Не підходь… Не смій! Не смій до мене підходити! Заберись геть, ненажерлива тварюко!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ну-ну, не гарячкуй так, Осико…

ОСИКА. Ти і твоя родина огидні для мене! Ти об’їв мені весь бік!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ти ж дерево! А дерево мусить уже давно звикнути до того, що його використовують для їжі та будівництва!

ОСИКА. Я хочу жити! Я ще молода! На мені ще пташка гнізда не звила!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Мрії, мрії! А ти краще мрій про те, який з тебе вийде гарний сніданок, або чудова гребля!

ОСИКА. Це – твої мрії! А в мене є свої! В мене є плани на життя! Я люблю дощ! Я люблю сонце!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ніколи мені з тобою теревені розводити! Робота чекає, а я ще не снідав! (Починає гризти ОСИКУ).

ОСИКА. Прибери від мене свої зуби, зайдо! Я зневажаю тебе!

Ява 2.

Ті ж, Пелюстка

До ставка підходить ПЕЛЮСТКА із порожніми відрами.

ОСИКА. Ось, нарешті рятунок! Пелюстко, порятуй мене!

ПЕЛЮСТКА. Хто це говорить? Осико, це ти?

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Привіт, Пелюстко! Прийшла по воду?

ПЕЛЮСТКА. Привіт… Так…

ОСИКА. Рятуй мене, Пелюстко! Цей короїд зараз з’їсть мене!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Поясни, поясни цій дерев’яній істоті, для чого вона живе на світі!

ПЕЛЮСТКА. Коли люди дізнаються, що я розмовляю з осикою і бобром, вони засміють мене! Скажуть, що я – божевільна!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ну чому, чому відразу божевільна? Може просто в цьому – твоя родзинка? Твоя індивідуальність?

ОСИКА. Пелюстко, не слухай його! Рятуй мене!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Чому вона повинна рятувати тебе? Тільки тому, що розуміє нашу мову?

ПЕЛЮСТКА. Люди не розуміють мови дерев і бобрів!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. А ти впевнена, Пелюстко, що ти – людина?

ОСИКА. Не ображай її! Вона людина! Поглянь – на ній сукня! Вона – дівчинка!

ПЕЛЮСТКА (до БОБРА) Ану заберись від дерева! Йди гризи якесь інше!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Я буду гризти те дерево, яке вважатиму за потрібне! І ніхто мені тут не вказуватиме!

ПЕЛЮСТКА. А якщо я візьму палицю?

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ну ось! Відразу – палицю! Своїми діями ти втручаєшся в природній хід речей! Ти завдаєш природі шкоду!

ОСИКА. Це вона завдає природі шкоду?

ПЕЛЮСТКА. Це я завдаю природі шкоду? А ти, Бобре, приносиш користь, так?

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Давай не будемо про палиці, і про природу! Бідна ти, нещасна, Пелюстко!

ОСИКА. Вона – щаслива!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Не вмішуйся в розмову, безсловесна дровиняко! Я знаю, про що кажу! Наша красуня Пелюстка ходить до ставка по воду, а хазяйський синочок лежить під деревом і спостерігає за мурашками!

ОСИКА. Я б на твоєму місці, Пелюстко, взяла б оту палицю, якою ти хотіла відігнати від мене Бобра…

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Нічого вона не хотіла! То вона так пожартувала!

ОСИКА. І погнала б його по воду із цими важелезними відрами!

ПЕЛЮСТКА. Ні, господиня любить його і своїх курей… А більше вона нічого в світі не любить!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Нікому тебе пожаліти, нещасна Пелюстко!

Ява 3.

Ті ж, Лицар Базилік

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Дозвольте напитися води, прекрасна панно!

ПЕЛЮСТКА. Пийте, пане!

ЛИЦАР БАЗИЛІК (п’є) Дякую! Давно я не пив такої смачної води! Блукаю цим лісом ось уже три дні, і все не можу вийти на дорогу!

ПЕЛЮСТКА. Дорога до нашого королівства, пане, зачарована трьома чарівниками! Дорогу сюди можуть знайти лише торговці крамом! А ви, часом, не торговець крамом?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. О ні, прекрасна панно! Який із мене торговець? Я – чужоземець, мандрівник!

ПЕЛЮСТКА. Що змусило вас покинути рідні землі і вирушити в мандри?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Важлива і почесна місія – відшукати викрадений багато років тому корінь троянди!

ПЕЛЮСТКА. Корінь троянди! Троянда – це квітка!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Саме так, шляхетна панно! Але чому ви так здивувалися?

ПЕЛЮСТКА. Ваші слова схвилювали мене! Квіти не ростуть у нашому королівстві… А я так люблю квіти!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Мабуть, тому, що ви також схожа на прекрасну квітку!

ПЕЛЮСТКА. О пане, я мушу йти! Господиня послала мене по воду!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ці відра заважкі для вас! Дозвольте допомогти вам!

ПЕЛЮСТКА. Багато разів на день я ходжу сюди по воду… І ніхто ніколи не сказав, що відра заважкі для мене! Ні, пане, я понесу їх сама! (Бере відра)

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви сказали, що квіти не ростуть у вашому королівстві. А птахи тут співають? (Хоче забрати відра в ПЕЛЮСТКИ)

ПЕЛЮСТКА. Ні, пане, я понесу відра сама… Господиня побачить, і насварить мене!

Ява 4.

Ті ж, Син Господині

СИН ГОСПОДИНІ. Пелюстко, що ти тут робиш? Ти занадто забарилася!

ПЕЛЮСТКА. Іду, іду, хазяїне…

СИН ГОСПОДИНІ. А це хто такий?!

ЛИЦАР БАЗИЛІК (до СИНА ГОСПОДИНІ) Я – чужоземець! Мандрівник! Дозвольте я допоможу панні!

СИН ГОСПОДИНІ. Кому-кому?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Дозвольте я допоможу цій шляхетній панні!

СИН ГОСПОДИНІ. Ви назвали нашу служницю шляхетною панною?! (до ПЕЛЮСТКИ) Нічого базікати із незнайомцями! Бери мерщій відра та неси до хати, бо мати сваритиме!

ПЕЛЮСТКА (до ЛИЦАРЯ БАЗИЛІКА) Дякую вам, пане, за ваше добре серце!

СИН ГОСПОДИНІ. Іди, іди, розбазікалася тут!

ПЕЛЮСТКА іде.

ЛИЦАР БАЗИЛІК (вклоняється їй услід. До СИНА ГОСПОДИНІ) Я назвав вашу служницю шляхетною панною, бо вона і є шляхетна панна!

СИН ГОСПОДИНІ. Звідки вам, незнайомцю, знати про це!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я – мандрівний лицар! Шляхетну панну я впізнаю з першого погляду!

СИН ГОСПОДИНІ. Ну-ну! Легше! Мандрівний лицар… Пелюстка – наша служниця!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Яке дивне, яке таємниче ім’я – Пелюстка!

СИН ГОСПОДИНІ. Що там таємничого! Це мої мати так назвали! Знайшли її – ха-ха-ха! – не смійтеся… Знайшли її, там де й усіх – у капусті… Замотану в пелюстки квітів! То мама не стали морочитися, та й назвали її – Пелюсткою! Трохи кумедне ім’я, та ми вже звикли!

ЛИЦАР БАЗИЛІК (убік) Як забилося серце! Замотану в пелюстки квітів! Чи це можливо?!

СИН ГОСПОДИНІ. І зарубайте собі на носі: ми – чесна родина! І нашій служниці не дозволено розмовляти з незнайомцями, чужоземцями і мандрівниками! А тим більше – з лицарями!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви так це говорите, ніби лицар – це розбійник!

СИН ГОСПОДИНІ. А хіба ні? Чим займаються лицарі? Яким крамом ви торгуєте?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Лицарі не торгують!

СИН ГОСПОДИНІ. А як же ви втрапили в наше королівство, якщо не торгуєте? Дорога до нашого королівства зачарована трьома могутніми чарівниками!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Лицар – це… Як би вам сказати…

СИН ГОСПОДИНІ. Кажіть, кажіть! Якщо ви – не крамар, то хто? Що ви вмієте?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Їздити на коні… Майстерно володіти шпагою…

СИН ГОСПОДИНІ. Абсолютно безглузді вміння!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви так вважаєте?

СИН ГОСПОДИНІ. Ще б пак! У нашому королівстві ваші вміння не варті й копійчини! У нас лицарі не водяться!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Квіти у вас не ростуть, лицарі не водяться… Може й пташки не співають?

СИН ГОСПОДИНІ. Ну-ну, пане! Полегше! Пташки – головні борці зі шкідниками! А те, що вони співають… У кожного свої недоліки! Хай там цвірінчать собі, тільки не дуже голосно!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ще я можу вбити дракона!

СИН ГОСПОДИНІ. Що?! Що ви сказали? Вбити дракона?! Ну… І скількох же ви вбили?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Поки що – жодного… Якось не трапився на очі… Але я вчився їх убивати!

СИН ГОСПОДИНІ. Дозвольте дати вам одну пораду, люб’язний пане! Одну малесеньку пораду!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ну…

СИН ГОСПОДИНІ. Ніде, ніколи і нікому! В нашому королівстві! Не кажіть слова «вбити» і слова «дракона»!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Чому?

СИН ГОСПОДИНІ. Бо назва нашого королівства – Королівство Кровожерного Дракона!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Справді?

СИН ГОСПОДИНІ. І ще одну дам вам невеличку порадочку! Зовсім крихітну!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Слухаю…

СИН ГОСПОДИНІ. Тікайте з нашого королівства щодуху! Бо в нас не знають, хто такі лицарі, але добре знають, що таке кровожерний дракон! Прощавайте!

Швидко виходить.

Ява 5

Лицар Базилік

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Прощавайте… (Роздумує) Королівство Кровожерного Дракона… Тікати звідси щодуху? Коли б не так! Я здолав дорогу, яку зачарували троє могутніх чарівників! Я зустрів панну, яка здалася мені запашною квіткою в пустелі! Тут мешкає кровожерний дракон, якого мене вчили убивати! Тікати звідси щодуху?! Ніколи! Я впевнений – саме тут я знайду корінь троянди!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Та він відчайдух і зірвиголова!

ОСИКА. Вперше бачу такого на берегах цього ставка!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Хто тут?!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Оце так! Він ще й розуміє нас!

ОСИКА (шумить) Лиц-ц-цар… Лиц-ц-ц-цар!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. О, та це Осика і Бобер! Нерозлучна парочка!

ОСИКА. Це неправда! Ніяка ми не парочка!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Хіба ви не сперечаєтесь цілими днями? Хіба Бобер не гризе твою кору щодня, а ти не волаєш про допомогу?

ОСИКА. Ну… деякою мірою…

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Повірте, на своєму шляху я зустрів не один десяток бобрів, і ще більше незадоволених ними осик!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ми все про тебе знаємо!

ОСИКА. Ми все чули!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ти – чужоземець, мандрівник і лицар!

ОСИКА. І ти закохався у нашу Пелюстку!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Бобри і Осики завжди здавалися мені дуже проникливими…

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Якщо ти, лицарю, прийшов у Королівство Кровожерного Дракона і бажаєш відшукати тут корінь троянди…

ОСИКА. То в тебе нічого не вийде!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. У цьому королівстві не ростуть квіти! Тут навіть пташки співають пошепки!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Шукати якусь річ, хоча б і корінь троянди, можна будь-де… Навіть у цьому зачарованому трьома нездарами королівстві. Головне – знайти!

ОСИКА. Поки ти знайдеш його, швидше слуги нашого короля знайдуть тебе!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. І віддадуть на харч дракону!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. О, то ваш дракон харчується людьми?

ОСИКА. Раз на три місяці з’їдає молоду красуню!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Невже мешканці королівства не можуть убити його, аби не віддавати на з’їдання красунь?

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. У нас нема кому воювати з драконом, лицарю!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Хіба в королівстві немає чоловіків?

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Чому ж, є… Проте чоловіки воліють займатися крамарством…

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Немає воїнів?

ОСИКА. Навіщо вони, коли маємо дракона?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Мабуть, і лицарів у вас нема…

ОСИКА. Чому ж, є!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ти – перший! Ха-ха-ха!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. О горе цій землі, в якій лишилися тільки крамарі!

ОСИКА. Це схвилювало тебе, мандрівний лицарю! Дарма! Люди призвичаїлись… Вже триста років життя тече спокійно, без тривог… А те, що дракон їсть дівчат… То треба ж йому бідолашному чимось харчуватись!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ти говориш страшні речі, Осико! Адже Пелюстка також молода і красива! Вона також може стати жертвою кровожерного дракона!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Може! Та молоді дівчата намагаються не думати про це…

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Якщо Пелюстку віддадуть на харч дракону, я стану з ним на бій!

ОСИКА. Овва! Ніколи не чула таких слів!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я вб’ю його!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. І не думай про це, лицарю! Дракон – частина історії нашого королівства, його сьогодення…

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Дракон – частина історії бобрів! Не сміши мене, Бобре!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Але я – також мешканець королівства!

ОСИКА. А я вірю в лицаря! Лицарю, я вірю в тебе!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Твоя віра, Осико, додасть мені сил у важку хвилину…

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Сюди хтось іде!

Ховаються.

Ява 6.

Драконолюб V

ДРАКОНОЛЮБ V. Ох, утомився! Черевики натерли ноги… Сяду відпочину! (сідає під ОСИКОЮ) Як гарно, як хороше на світі! Он хмаринка пропливає в небі… Джміль пролетів… А як романтично ця Осика задивилась у воду! Сидів би та сидів, милувався б та милувався! Але! Служба! Пропади вона пропадом! Ідеш собі, нікого не чіпаєш, виконуєш свій обов’язок, а тут – як не плюнуть тобі вслід, то каменюку тихцем пожбурять… Ходи та оглядайся! А чого? Тільки й того, що належиш до славетного і давнього роду Драконолюбів! Ще дід мого діда ходив забирати красивих дівчат, яким за жеребом випало стати харчем Драконові! І хто в цьому винен? Дід мого діда? Ні! Король! Вірніше, дід-король діда-короля нашого короля! Отой дід діда короля наказав, а мій дід діда… Одним словом, став на струнко, руку під козирок, і – кроком руш за дівчатами! Отак і я – руку під козирок, і кроком руш! А мене спитали – чи я хочу? Спитали? Ні! А в спину плюють!

Ой, ніженьки, ніженьки… Вставайте, любі, ходімо! (Встає) Право-руч! Ліво-руч! Кроком руш! Іменем короля! Панна на ім’я Пелюстка, піддана його величності, вам наказано з’явитися… Трам-тарррам! Др-р-раконолюбе V, уперед!

Виходить.

Ява 7

Осика, Балакучий Бобер, Лицар Базилік

ЛИЦАР БАЗИЛІК виходить і йде назирці за ДРАКОНОЛЮБОМ V.

ОСИКА. Куди це він?!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Думаєш, лицар глухий? Не почув про Пелюстку?

ОСИКА. Не може бути! Він пішов убивати Дракона!

БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Він же лицар! Сказав – зробив!

ОСИКА. А як і справді уб’є Дракона – що тоді?!

КАРТИНА ДРУГА

Селянське подвір’я.

Ява 1

Господиня, Син Господині

ГОСПОДИНЯ. Ціпочки, ціпочки, ціп, ціп, ціп! Ідіть до мене мої курочки, мої шабатурочки! Ось так, ось так… А де рябенька? А де чорненька? Де вони заховалися? Ціпочки, ціпочки, ціп, ціп, ціп! Ось вони, мої золотесенькі, мої дорогесенькі… Ідіть сюди, йдіть… Дзьобайте, дзьобайте, наїдайтеся! Знесіть багато яєчок, щоб ваша господинька пішла на базар, продала їх, і купила мішечок смачної пшенички! Щоб ви гарно їли і неслися, мої любі! А потім господинька знов піде на базар, продасть яєчка і купить вам знову…

СИН ГОСПОДИНІ. До кого це ви, мамо, говорите? Знов до курей?

ГОСПОДИНЯ. Ні до кого я не говорю!

СИН ГОСПОДИНІ. Я ж чув – говорите!

ГОСПОДИНЯ. А коли й говорю, то що? Не можна? А раптом одна з них знесе нам золоте яєчко? Що ти тоді скажеш?

СИН ГОСПОДИНІ. Це все побрехеньки! Не може курка знести яйце із чистого золота!

ГОСПОДИНЯ. Ох, який ти розумний з мамою сперечатися! Люди кажуть, а я вірю, що вже не один такий випадок був! Хотів би ти потримати в руках золоте яєчко, га? Кажи, хотів би?

СИН ГОСПОДИНІ. Хотів би, мамо… Але ж це все вигадки…

ГОСПОДИНЯ. Цить! А то наші курочки, наші шабатурочки почують, образяться, і не знесуть нам золотого яєчка! Треба їм водички налити… (гукає) Пелюстко! Принесла води?

ГОЛОС ПЕЛЮСТКИ. Принесла, господине!

ГОСПОДИНЯ. Неси сюди!

ПЕЛЮСТКА заносить велике відро, наливає курям води і виходить.

СИН ГОСПОДИНІ. Мамо, а кого я щойно застав із нашою Пелюсткою!

ГОСПОДИНЯ. Оце ще лишенько! Кого?!

СИН ГОСПОДИНІ. Лицаря!

ГОСПОДИНЯ. Лицаря?! Що то за один?

СИН ГОСПОДИНІ. Ну… Їздить на коні, б’ється шпагою…

ГОСПОДИНЯ. А, зрозуміло! Волоцюга якийсь…

СИН ГОСПОДИНІ. То він назвав нашу Пелюстку шляхетною панною!

ГОСПОДИНЯ. Як-як?

СИН ГОСПОДИНІ. Шляхетною панною!

ГОСПОДИНЯ. Кого?

СИН ГОСПОДИНІ. Та ж нашу Пелюстку!

ГОСПОДИНЯ. Ігі-гі-гі! Ой, не сміши мене!

СИН ГОСПОДИНІ. А чого ви смієтеся? Він сказав, що шляхетну панну впізнає з першого погляду! Навіть відра хотів їй піднести…

ГОСПОДИНЯ. Ну, так, так! Волоцюга задрипанку впізнає з першого погляду! Ігі-гі-гі!

СИН ГОСПОДИНІ. А я кажу йому: «Ми – чесна родина! І нашій служниці не дозволено розмовляти з лицарями!»

ГОСПОДИНЯ. Отак і сказав? Не побоявся?

СИН ГОСПОДИНІ. Отак і сказав!

ГОСПОДИНЯ. Сміливець… Весь у батька!

СИН ГОСПОДИНІ. Мамо, аби ви знали, що той лицар ще говорив… Мені навіть страшно таке повторити!

ГОСПОДИНЯ. Мамі можна!

СИН ГОСПОДИНІ. Він сказав, що вчився убивати Драконів!

ГОСПОДИНЯ. А на таке вчать?

СИН ГОСПОДИНІ. Мамо!

ГОСПОДИНЯ. Я просто запитала! Та що від того заволоки чекати! Хіба він, як чесна людина, вчився торгувати?! Ні, зарізякам того не потрібно! Убивати драконів, о!

СИН ГОСПОДИНІ. Каже, що шукає якийсь корінь троянди!

ГОСПОДИНЯ. Ага, ага! Хто б сумнівався! Корінь якогось бур’янцю! А я вже думала, скажеш – зачарований скарб! Ігі-гі-гі!

СИН ГОСПОДИНІ. Ги-ги-ги! Ви, мамо, вмієте насмішити!

ГОСПОДИНЯ. Та яка може бути користь від отих квіток?

СИН ГОСПОДИНІ. Кажуть, пахнуть… Кажуть, гарні!

ГОСПОДИНЯ. Як на мене – яєчня і гарніша, і пахне приємніше! Ігі-гі-гі!

СИН ГОСПОДИНІ. Ги-ги-ги! От як ви можете влучно підмітити!

ГОСПОДИНЯ. А тепер без сміху. Побачиш того лицаря ще раз – гони його з двору в три шиї, і не забалакуй з ним! Це бешкетник і головоріз! Ти ба – драконів уміє убивати! І де це на таке вчать!

СИН ГОСПОДИНІ. Та ми як зберемося всім селом, то ми йому так пику натовчемо!

ГОСПОДИНЯ. Хай всі товчуть, а ти – бочком собі, бочком! Не дуже лізь у бійку! Ще вдарять…

СИН ГОСПОДИНІ. Та добре вже…

Ява 2

Господиня, Син Господині, Драконолюб V

ДРАКОНОЛЮБ V. Іменем короля, відчиняйте!

ГОСПОДИНЯ. Ой, лишечко! Відчинено, пане! (до СИНА ГОСПОДИНІ) А це ще хто?!

ДРАКОНОЛЮБ V заходить, розгортає королівський указ і починає читати.

ДРАКОНОЛЮБ V. «Іменем короля! Панно на ім’я Пелюстка, піддана його величності! Вам наказано з’явитися завтра о першій годині пополудні до печери Кровожерного Дракона! Вам випав почесний жереб бути з’їденою патроном нашого королівства – Кровожерним Драконом! Його величність Король»

ГОСПОДИНЯ. Що… Що це означає?! Цього не може бути! Це якась грандіозна помилка! Причому тут Пелюстка?! Пелюстка – наша служниця! Пелюстка – моя дочка… пасербиця! Вона мені як рідна! Це жахливе неподобство!

СИН ГОСПОДИНІ. Перевірте – там справді написано – «Пелюстка»? Може якесь інше ім’я?

ДРАКОНОЛЮБ V. Родині почесно з’їденої належиться 15 карбованців… Господарям почесно з’їденої – 10 карбованців…

ГОСПОДИНЯ. А чому це така несправедливість? Чому це – 10 карбованців?! Я її виховувала як рідну дочку! Вона в мене від народження як вареник у маслі! А ви доведіть, що це моя служниця!

СИН ГОСПОДИНІ. Мамо, не гарячкуйте так… Зараз ми про все домовимося…

ДРАКОНОЛЮБ V. То де згадана вище панна на ймення Пелюстка?

СИН ГОСПОДИНІ. Почекайте, не гарячкуйте. Давайте сядемо і спокійно про все домовимося.

ДРАКОНОЛЮБ V. Мені, шановні, нема про що з вами домовлятися! Я при виконанні королівського указу!

ГОСПОДИНЯ. А може б ви сіли за стіл, випили б слив’яночки, скуштували б яєчні… Пелюстко! Насмаж панові яєчні!

ГОЛОС ПЕЛЮСТКИ. Гаразд!

ДРАКОНОЛЮБ V. Дача королівському посланцю хабара в особливо великому розмірі…

ГОСПОДИНЯ. Гаразд, гаразд! Пелюстко! Не смаж панові яєчні!

ГОЛОС ПЕЛЮСТКИ. Добре!

СИН ГОСПОДИНІ. От ви, пане, забираєте від нас служницю…

ГОСПОДИНЯ. Яку служницю?! Дочку! Пасербицю! Вона ж як вареник у маслі…

СИН ГОСПОДИНІ. Зачекайте, мамо… (до ДРАКОНОЛЮБА V) А тим часом у королівство проник надзвичайно небезпечний злочинець – лицар! То може б, замість Пелюстки згодувати Драконові його?

ДРАКОНОЛЮБ V. Розшук небезпечних злочинців – не моя компетенція! Я всього лиш сумлінний постачальник харчу для Дракона!

ГОСПОДИНЯ. Ні, не харчу! Не харчу! Нашої Пелюстки!

ДРАКОНОЛЮБ V. Я бачу тут, у цьому дворі, злочинне нехтування королівським указом…

ГОСПОДИНЯ та СИН ГОСПОДИНІ (разом) Пелюстко! До тебе прийшли!

Ява 3

Ті ж і Пелюстка

ПЕЛЮСТКА. Цей пан хоче мене бачити?

ДРАКОНОЛЮБ V (убік) Скільки вже воджу до Дракона красивих дівчат, а таку красуню бачу вперше!

СИН ГОСПОДИНІ. Пелюстко, цей гм… чоловік прийшов за тобою…

ГОСПОДИНЯ. Щоб забрати тебе назавжди! (ридає)

ПЕЛЮСТКА. Що це означає, господине?

ДРАКОНОЛЮБ V. Це означає, що вам, панно, випала велика честь бути з’їденою нашим Кровожерним Драконом!

ПЕЛЮСТКА. По-вашому, це – велика честь? Бути з’їденою Драконом?

ГОСПОДИНЯ. Раз кажуть, так воно і є! (ридає)

СИН ГОСПОДИНІ. Не пощастило тобі, Пелюстко…

ДРАКОНОЛЮБ V. Зате побачите мальовничу дорогу до Драконової печери, саму печеру, самого Дракона… Вам дадуть нову гарну сукню, аби в Дракона з’явився апетит!

ПЕЛЮСТКА. А якщо я не хочу, аби мене з’їв Дракон?!

ДРАКОНОЛЮБ V. Альтернативи, на жаль, не передбачено…

Ява 4

Ті ж та Лицар Базилік

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Доведеться передбачити! Я – лицар Базилік, і я врятую вас, Пелюстко!

ГОСПОДИНЯ (до СИНА ГОСПОДИНІ). Це не той зарізяка, що вчився убивати Драконів?

СИН ГОСПОДИНІ. Він! (до ДРАКОНОЛЮБА V) Ось, до речі, і цей небезпечний злочинець! Його й розшукувати не треба! Беріть його собі та йдіть! А Пелюстка нехай лишається!

ПЕЛЮСТКА. О ні! Лицарю!

ДРАКОНОЛЮБ V. Ну не знаю… На ваше ім’я в королівській скарбниці уже виписано 10 карбованців…

ГОСПОДИНЯ. Чому це 10? Чому не 15?! Вона мені як дочка! Вона мені рідна! Пелюстко!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я піду разом із вами, пане, і уб’ю Дракона!

ДРАКОНОЛЮБ V. Охо-хо! А король що скаже? Я мав привести красуню, а привів якогось розбійника, що взяв та й убив Дракона?! Ні, так діло не піде! Так я можу й посади позбутися!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. По-перше, я – лицар, а не розбійник! А по-друге, ви думаєте про власну посаду, а не про тисячі життів безневинних красунь!

ДРАКОНОЛЮБ V (убік) На кожну красуню раніше чи пізніше однак знайдеться свій кровожерний Дракон! (до ЛИЦАРЯ БАЗИЛІКА) Тут я дозволю з вами не погодитися!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Чому ж це?

ДРАКОНОЛЮБ V. Бо ви бачите тільки один бік проблеми!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Цікаво-цікаво!

ДРАКОНОЛЮБ V. А про Драконове життя ви подумали? Йому що, з голоду помирати… здихати? Можливо, останньому Драконові, який лишився живий?! А може він занесений до Червоної книги?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Він занесений до Червоної книги?!

ДРАКОНОЛЮБ V. Це я так кажу, для прикладу! От ви, кажете, вчилися убивати Драконів!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ну так… Теоретично…

ДРАКОНОЛЮБ V. А практично? Бачили хоч одного в своєму житті?!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ні, не пощастило… Але тепер – побачу! Вперше, і, сподіваюсь, востаннє!

ГОСПОДИНЯ. Ой, матінко рідна! Вперше бачу такого впертого розбійника!

СИН ГОСПОДИНІ. Лицаря!

ГОСПОДИНЯ. Це одне і те ж!

ПЕЛЮСТКА. Лицарю, Дракон може перемогти вас! Ви загинете… А потім – я! Навіщо помирати нам обом? Я піду з цим чоловіком! А вас, напевне, чекають великі справи!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Пелюстко! Так, я мав велику мету! Я покинув батьківщину – квітучу Квітковію – і вирушив на пошуки кореня троянди! Але… Нехай ніколи моє ім’я не стане славетним…

ПЕЛЮСТКА. О лицарю!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. І хай ніколи в житті я не знайду корінь троянди…

ПЕЛЮСТКА. О ні!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Але я вб’ю цього Дракона! Я врятую вас!

ІІ ДІЯ

КАРТИНА ПЕРША

Королівський палац.

Ява 1

Король, Перший Міністр

ПЕРШИЙ МІНІСТР. А ось, ваша величносте, ще одна дуже пізнавальна задачка!

КОРОЛЬ. Цікаво-цікаво!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. «Росло 4 берези. На кожній березі – по 4 гілки. На кожній гілці – по 4 менші гілочки. На кожній меншій гілочці – по 4 яблука. Скільки всього яблук?»

КОРОЛЬ. І це все?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Так, це все!

КОРОЛЬ. Здається, все просто. Це задача на множення. Отож…

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це, ваша величносте, задача на логіку!

КОРОЛЬ. На яку ще логіку?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. На логіку!

КОРОЛЬ. Не заплутуй мене! Логіка і множення – це одне і те ж!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Не зовсім, ваша величносте!..

КОРОЛЬ. Поговори мені ще тут! Хочеш сказати, що розумніший за свого короля?!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. О ні, ваша величносте, як можна! Ні!

КОРОЛЬ. Отож бо й воно! Так… 4 берези множимо на 4 гілки, множимо на 4 менші гілочки, множимо на 4 яблука… Гм… Сума, гадаю, буде велетенська… Так, 4 множимо на 4, буде 12…

ПЕРШИЙ МІНІСТР. 16…

КОРОЛЬ. Ну, я так і сказав – 16! Так… 16 множимо на 4, це буде…

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Там не потрібно множити! Це задача на логіку!

КОРОЛЬ. Ну правильно! Задача на логіку – як логічно 16 помножити на 4? Це означає… Означає…

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ну!

КОРОЛЬ. Це означає: двоцифрове число помножити на одноцифрове!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ну це правильно!

КОРОЛЬ. Ти хочеш сказати – логічно?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Так, я хочу сказати – логічно…

КОРОЛЬ. А ти кажеш! Логіка – це одне, множення – це друге…

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це інше!

КОРОЛЬ. Що?!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Треба казати: логіка – це одне, множення – це інше!

КОРОЛЬ. Я так і кажу!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Авжеж, ваша величносте, саме так…

Ява 2

Ті ж, Драконолюб V

ДРАКОНОЛЮБ V (вбігає) Ваша величносте, ваша величносте! Зрада! Замах на вбивство! Злочин!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Його величність займається державними справами!

КОРОЛЬ (до ПЕРШОГО МІНІСТРА) Щойно я вирішив важливу державну справу! (до ДРАКОНОЛЮБА V) Кажіть, Драконолюбе, що там у вас?

ДРАКОНОЛЮБ V. Ваша величносте! Велике горе! Державне горе!

КОРОЛЬ. Чи воно державне, ваше горе, вирішувати мені!

ДРАКОНОЛЮБ V. Наше королівство втратило Дракона!

КОРОЛЬ. Кровожерного?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. У нас, ваша величносте, іншого Дракона нема…

КОРОЛЬ (до ПЕРШОГО МІНІСТРА) А це державне горе?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Думаю, так!

КОРОЛЬ. (до ДРАКОНОЛЮБА V) Гаразд, і як це державне горе сталося? Де подівся наш кровожерний Дракон?

ДРАКОНОЛЮБ V. Дозвольте розказати все по порядку! Отож, було так. Виконуючи свої обов’язки із доставки нашому Драконові харчування…

КОРОЛЬ. Це коли ти ведеш йому на з’їдання красуню?

ДРАКОНОЛЮБ V. Саме так, ваша величносте. Приходжу я до вибраної жеребом молодої панни, і повідомляю їй новину. Аж тут – де не візьмись – незнайомець, і називається лицарем Базиліком!

КОРОЛЬ. Лицарем? Щось таке знайоме… Так і крутиться в голові! Нагадайте, Міністре!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Лицарі їздять на конях, досконало володіють шпагами, і – хлібом їх не годуй, а дай тільки когось визволити!

КОРОЛЬ. Зрозуміло.

ДРАКОНОЛЮБ V. От з’являється він, як сніг на голову, і кричить: «Нехай ніколи моє ім’я не стане славетним, і нехай я ніколи не знайду корінь троянди, але я вб’ю цього Дракона!»

КОРОЛЬ. Здається, цей лицар крикнув щось зайве!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Цей лицар зазіхнув на нашу державну гордість – кровожерного Дракона! Це – злочинець! Де він?!

ДРАКОНОЛЮБ V. От я й розповідаю. Та як свисне! Підбігає до нього кінь, він – на нього, і зникає, наче його вітром здуло!

КОРОЛЬ. Мабуть, злякався і втік!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Поїхав убивати Дракона, ваша величносте, не інакше! Розповідай, Драконолюбе!

ДРАКОНОЛЮБ V. Ми з панною – руки в ноги – і в путь! Підходимо мальовничою дорогою до Печери Дракона, і що ми бачимо?!

КОРОЛЬ. Дракона!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Лицаря!

ДРАКОНОЛЮБ V. Бій!

КОРОЛЬ. Дракон б’є лицаря?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Лицар б’є Дракона?

ДРАКОНОЛЮБ V. Бій, яким його не раз описано в історичній літературі! Дракон б’є лицаря – заганяє його в землю по коліна, потім навпаки – лицар б’є дракона, заганяє його по черево в землю…

КОРОЛЬ. Чому ми тут? Чому ми не там? Я хочу подивитися цей бій!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Цей бій уже минув, ваша величносте! А далі?

ДРАКОНОЛЮБ V. А далі – заганяють один одного в землю по пояс! Потім – по шию!

КОРОЛЬ. Я хочу це побачити!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. (до КОРОЛЯ) Пізно! (до ДРАКОНОЛЮБА V)Далі!

ДРАКОНОЛЮБ V. Бій був запеклим і довгим! Ми це побачили по стомленому обличчю лицаря і стомленій… е-е… морді… пащеці… голові Дракона! А потім сталося неймовірне! Неймовірне!

КОРОЛЬ. Кажи швидше!

ДРАКОНОЛЮБ V. Дракон побачив панну Пелюстку!

КОРОЛЬ. А це ще хто?!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це та дівчина, яку він вів на з’їдання! Далі!

ДРАКОНОЛЮБ V. Побачив, та як затруситься! Як сяде перед нею на хвоста! Як упаде на передні лапи! Як цуцик!

КОРОЛЬ. Це справді неймовірно!

ДРАКОНОЛЮБ V. Панна Пелюстка розгубилася, лицар розгубився! І я розгубився, скажу по правді! Вперше побачив нашого Дракона таким розгубленим…

КОРОЛЬ. А що ви всі там розгубили? Потім знайшли?

ПЕРШИЙ МІНІСТР (до ДРАКОНОЛЮБА V) Його величність сказав: «Продовжуйте!»

ДРАКОНОЛЮБ V. А потім – розбігся, розправив крила, змахнув ними кілька разів, піднявся угору, в саме небо, і зник у високості!

КОРОЛЬ. Дракон?!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це справді велике державне горе. Ми втратили його – родзинку нашого королівства! Чим тепер наше королівство відрізнятиметься від інших?! Тим, що в нас, крім крамарів, нікого немає?! І назву доведеться змінювати…

ДРАКОНОЛЮБ V. Але це ще не все!

КОРОЛЬ. Щось іще?!

ДРАКОНОЛЮБ V. Потім панна Пелюстка засміялася, і з її вуст злетіла квітка! А коли пішла, то там, де ступала її нога, із землі почали з’являтися квіти! І розквітати просто на очах!

КОРОЛЬ. Скільки цікавого і захоплюючого відбувається в світі! І я дізнаюся про все останнім!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ви, ваша величносте, дізнаєтеся про все першим! Ну, і де ж вони? Цей лицар і квіткова чарівниця?

ДРАКОНОЛЮБ V. Вони йдуть сюди, до королівського палацу! По килиму із квітів!

Ява 3

Ті ж, Господиня, Син Господині

ГОСПОДИНЯ. Доброго дня, ваша величносте! А ось і ми!

КОРОЛЬ (убік) Хм… Ця жінка – квіткова чарівниця?! То оце такі красуні живуть в моєму королівстві? (до ГОСПОДИНІ та її СИНА) Слухаю вас, добродії!

ГОСПОДИНЯ. Ваша величносте, в знак великої пошани до вас – скромний подаруночок! (подає КОРОЛЮ кошик з яйцями)

КОРОЛЬ. Що це? (заглядає до кошика) Це – яйця!

ГОСПОДИНЯ. Від власних курей, з власного господарства!

КОРОЛЬ. О, то ваші кури несуть золоті яйця?! Як це мило! А казали, що це все – вигадки!

ГОСПОДИНЯ. Ви помиляєтесь, ваша величносте, яйця звичайні! Зате – найсвіжіші, найсмачніші, без усіляких харчових добавок!

КОРОЛЬ. Перший міністре! Погляньте!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. І справді, яйця золоті!

ГОСПОДИНЯ. Як – золоті?! (заглядає до кошика) Сину!

СИН ГОСПОДИНІ (заглядає до кошика) Вони й справді золоті! Мамо, вибачте, що не вірив у курей!

ГОСПОДИНЯ. Але – як?! Чому?! Яким чином вони стали золотими?!

СИН ГОСПОДИНІ. Я не побачив, у курятнику було темно…

ГОСПОДИНЯ. І ти набрав повний кошик золотих яєць Королю?!

СИН ГОСПОДИНІ. Та я не бачив, що вони золоті!

ГОСПОДИНЯ. Лиходій! Почекай, я з тобою вдома розберусь! (до КОРОЛЯ) Ваша величносте, ми помилились… Ми хотіли вам свіженьких… А ці золоті – вони якось випадково тут опинились… Ми вам обміняємо!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. О ні! Золоті яйця належить негайно віднести до королівської скарбниці!

КОРОЛЬ (убік) Дивно! Казали, що кругом них ростуть квіти… А! Це вони прийшли відкупитися золотими яйцями за те, що прогнали Кровожерного Дракона! (до ГОСПОДИНІ, строго) Негайно віднести до королівської скарбниці!

ГОСПОДИНЯ. Але ж ми помилилися!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Досить розмов! Король втомився! Ви вільні!

СИН ГОСПОДИНІ. Як – вільні?! Ми прийшли по винагороду!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. А за що це вас нагороджувати? За розбій? За те, що ми втратили найцінніше – нашого Дракона?!

КОРОЛЬ. Хочете відкупитися своїми жалюгідними золотими яйцями?!

ГОСПОДИНЯ. Ви нас вибачте, ваша величносте, але це ми втратили найцінніше – нашу Пелюстку, яку з’їв ваш… наш королівський Дракон!

ПЕРШИЙ МІНІСТР (виправляє) Кровожерний Дракон! (здогадується) А, то ви прийшли по винагороду за свою з’їдену красуню?

ДРАКОНОЛЮБ V. Умовно з’їдену!

ГОСПОДИНЯ. Так! По обіцяних 15 карбованців!

ДРАКОНОЛЮБ V (цитує) «Родині почесно з’їденої належиться 15 карбованців… Господарям почесно з’їденої – 10 карбованців…» А ви, панове – господарі цієї дівчини!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. То ви ще й шахраї! Ви вводите свого короля в оману!

ГОСПОДИНЯ. Я її виростила! Я її знайшла у капусті! Я їй майже мати! Чому не 15?! Ну дайте хоч 12 карбованців!

КОРОЛЬ. Я нічого не зрозумів! Хто ці люди?! Причому тут 12 карбованців?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Не хвилюйтеся, ваша величносте! (до ГОСПОДИНІ та її СИНА) Ніяких грошей ви не одержите, оскільки тримаєте в господарстві курей, що несуть золоті яйця! Зауважте – неоподатковані яйця!

ГОСПОДИНЯ. Повірте – це цілком випадково! Це, мабуть, рябенька! Вона так затужила за Пелюсткою, коли її забрав отой е-е… добродій! Так затужила! Мабуть, ненароком, не хотячи, і знесла золоте яєчко! Цілком випадково, запевняю вас!

СИН ГОСПОДИНІ. Мовчіть, мамо, а то ще прийдуть і всіх курей заберуть до королівської скарбниці!

ГОСПОДИНЯ. Але ж 15… 12… Та хоч 10 карбованців!

СИН ГОСПОДИНІ. Мовчіть, мамо!

Ява 4

Ті ж, Лицар Базилік

ЛИЦАР БАЗИЛІК швидким кроком заходить до палацу.

ДРАКОНОЛЮБ V. Ось він, ось цей злочинець, ваша величносте! Це він налякав Кровожерного Дракона!

ГОСПОДИНЯ. Диви, тільки налякав! А казав, що уб’є!

СИН ГОСПОДИНІ. Мовчіть, мамо!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я з’явився до вас, ваша величносте, засвідчити свою глибоку повагу!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Засвідчити свою повагу його величності?! Це після того, як ви прогнали нашого Дракона?!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я бився з ним! Я хотів убити його! Але він чомусь дуже злякався і втік… Знявся в небо, і зник!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Навіщо було лякати беззахисну тварину!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Беззахисну?! Запевняю вас, це дуже лютий і небезпечний дракон! І тепер ви не мусите жертвувати йому своїх красунь!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Красунь у нашому королівстві, чужоземцю, хоч греблю гати, а Дракон – один!

КОРОЛЬ. Що тепер буде? Як тепер керувати королівством без Кровожерного дракона?!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Нам доведеться поміняти безліч законів! Створити армію! Перекваліфікувати крамарів! Налагодити зв’язки із сусідніми королівствами! Ви хоч уявляєте, скільки це роботи?!

КОРОЛЬ. Тепер все стане інакше! Ніколи буде й математикою зайнятися!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви хочете сказати, що Кровожерний Дракон був вам потрібен?! І що вам зовсім не жаль ваших красунь?!

КОРОЛЬ. Ви, юначе, не представились!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я – лицар Базилік!

КОРОЛЬ. Базилік… Базилік… Десь я вже чув це слово!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Базилік – це рослина, листя якої в кулінарії використовують як прянощі, а в медицині – з лікувальною метою…

КОРОЛЬ. Але ж це – не рослина, Перший Міністре! Це – людина, і я це чудово бачу! А з якої країни ви прибули, лицарю?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Моя батьківщина – квітуча Квітковія!

КОРОЛЬ. Вперше чую про таку! Веселенька назва! А ви, Перший Міністре, чули?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ні! У нашій країні не заведено цікавитися химерами! Яке нам діло до якоїсь Квітковії?

КОРОЛЬ. До речі, а як ви потрапили до нашого королівства? Наскільки мені відомо, наші кордони – під надійним закляттям трьох могутніх чарівників!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Значить, закляття не таке вже й надійне, а чарівники – не такі вже й могутні…

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Не вам судити про наших могутніх чарівників, чужинцю!

Ява 5

Ті ж, Пелюстка

ПЕЛЮСТКА заходить із великим букетом квітів.

ПЕЛЮСТКА. Лицарю! А я вас скрізь шукаю! Погляньте, що це в мене!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Це прекрасний букет найвишуканіших квітів! Вони чудові!

КОРОЛЬ. Яка красуня! Що це в неї в руках?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Що це у вас в руках?

ПЕЛЮСТКА. Це – квіти, ваша величносте! Вони вам подобаються? Я дарую їх вам!

КОРОЛЬ. Дякую! Хто ви?

ГОСПОДИНЯ. Це наша Пелюстка! Її з’їв Дракон!

СИН ГОСПОДИНІ. Її не з’їв Дракон! Що сталося, Пелюстко? Чому тебе не з’їв Дракон?

ПЕЛЮСТКА. Він чомусь дуже злякався мене! Затремтів, знявся у небо і зник!

ГОСПОДИНЯ. Ах, наша Пелюстка була завжди такою вигадницею! Це ж треба – її злякався Дракон! Ха-ха-ха!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Панну Пелюстку і справді злякався Дракон! А коли він знявся в небо, навколо Пелюстки почали розквітати квіти! Це дивовижно!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Так, це досить незвично! Відійдіть отуди, в куточок, панно! У вас занадто щасливий вигляд! А ви не відповіли, чужинцю, на питання короля!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. О так, ваша величносте! Як я потрапив до вашого королівства… Це довга і сумна історія!

КОРОЛЬ. Із задоволенням послухаємо її!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. У нашій Квітковії, ваша величносте, обов’язком кожного справжнього лицаря є самовіддане служіння своїй країні і своїй Королеві!

КОРОЛЬ. Який чудовий обов’язок, чи не правда, Перший Міністре?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Дивна країна! Дивні обов’язки!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Колись, дуже давно, шістнадцять років тому, наше королівство спіткало велике горе…

КОРОЛЬ. Як наше допіру!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Наша королева народила доньку – красиву, як вранішня зоря, як крапля роси на пелюстці троянди!

КОРОЛЬ. Так, розумію… А мріяла, либонь, про сина…

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Це дитя було незвичайним! Адже дівчинка народилася із золотим ланцюжком на шиї, а на ньому – чарівний талісман із діамантів у вигляді кореня троянди! Це була майбутня Панна Квітів!

КОРОЛЬ. І ланцюжок з діамантами вкрали!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Все наше королівство охопило невимовне щастя. Адже Панна Квітів приходить у світ один раз на сто років! Вона вміє розмовляти з травами і деревами, зі звірами й мурахами, з вітром і зірками! Вона може рухати хмарами: її велінь слухаються громи і блискавиці. Але – і це найголовніше – вона приносить у світ квіти, красу і любов!

КОРОЛЬ. Квіти, красу і любов! Занотуйте, Перший Міністре, я хочу ці слова вивчити напам’ять!

ПЕРШИЙ МІНІСТР занотовує.

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Але щастя Королеви і всього королівства було недовгим! Стара захланна відьма, противниця всього прекрасного, викрала замотане в пелюстки дитя просто з колиски! Наклавши страшне прокляття, вона закинула дівчинку в невідомі нікому краї! Зачарована принцеса, вочевидь, перебуває там і досі, не відаючи нічого про своє походження! Від того дня кожен лицар, досягнувши повноліття, вирушає на її пошуки! Завдання ускладнюється тим, що відьма могла перетворити її на що завгодно – на рослину, якусь річ, навіть – на хмаринку в небі! Єдиний доказ того, що це – Принцеса, її чарівний талісман у вигляді кореня троянди!

КОРОЛЬ. Що в світі діється! Що діється! До речі, Перший міністре, ви ні на кому не помітили подібного талісмана?

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Я – ні!

СИН ГОСПОДИНІ. А я помітив! Мамо!

ГОСПОДИНЯ. Що – мамо?

СИН ГОСПОДИНІ. А покажіть-но ваш ланцюжок з підвіскою! Ви самі колись говорили, що зняли його з дівчинки, яку знайшли в капусті! З нашої Пелюстки!

ГОСПОДИНЯ. Ну зняла! Взяла трохи поносити ненадовго! Адже це – коштовна річ, і Пелюстка могла його загубити в ставку, коли ходила по воду! Я подумала: буде виходити заміж, віддам!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Де, де цей талісман?!

ГОСПОДИНЯ знімає з шиї ланцюжок з талісманом, і віддає ЛИЦАРЕВІ БАЗИЛІКУ.

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Золотий ланцюжок… Талісман з діамантрів у вигляді кореня троянди! Корінь троянди! Я знайшов його!

КОРОЛЬ. Нарешті дива відбуваються безпосередньо в моїй присутності!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Панно квітів, Пелюстко, він ваш! (Схиляється в глибокому поклоні, передаючи талісман ПЕЛЮСТЦІ)

ПЕЛЮСТКА. Мій?!

ГОСПОДИНЯ. Панна Квітів?!

СИН ГОСПОДИНІ. Вона – принцеса! Наша служниця – принцеса!

ПЕРШИЙ МІНІСТР. Принцеса – служниця! Ось до чого призводить безвідповідальне ставлення до дітей! А винна в усьому відьма!

КОРОЛЬ. Яка відьма? Де відьма?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Одягніть його, шляхетна панно! Цей талісман належить вам по праву!

ПЕЛЮСТКА одягає талісман.

Чарівний вітер осипає ПЕЛЮСТКУ пелюстками троянд.

КОРОЛЬ. Диво! Це диво! Гукайте сюди всіх крамарів та гендлярів! Хай беруть своїх жінок! Хай подивляться на квіти! Хай помилуються принцесою! Музикантів сюди! Хай грають! Хай усі танцюють! Ах, як це чудово і прекрасно, що корінь троянди знайшовся саме в нашому королівстві!

ПЕРШИЙ МІНІСТР (убік) Не розумію, до чого тут ці веселощі?! (цитує) «Квіти, краса і любов!» Хм…

ДРАКОНОЛЮБ V. А про бідолашного Дракона ніхто й не подумав, ніхто й не згадав добрим словом!

Лунає музика; всі танцюють.

КАРТИНА ДРУГА

Дорога, що веде з Королівства Кровожерного Дракона

Ява 1

Лицар Базилік, Пелюстка

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ходімо, панно Пелюстко! Попереду нас чекає важка дорога до Квітковії!

ПЕЛЮСТКА. Невже важка? Легка! Адже там я нарешті побачу маму!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Скільки сліз виплакала наша добра Королева! Подумати лишень, лиходійка-відьма навмисне заховала вас, Панну квітів, саме в Королівстві, де, завдяки Кровожерному Драконові, не знали, що таке квіти, і де він міг з’їсти вас у будь-яку хвилину!

ПЕЛЮСТКА. Чому Дракон утік, побачивши мене?

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Він відразу зрозумів, хто ви! Адже ви приносите в світ квіти і любов, а він – ненависть! А любов завжди перемагає ненависть!

ПЕЛЮСТКА. Лицарю, подумати лишень – ви готові були битися на смерть заради простої служниці!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. «Борися з найменшою неправдою, і одержиш перемогу над найбільшим злом!» Це – девіз усіх лицарів!

ПЕЛЮСТКА. Прощавай, Королівство Кровожерного дракона! Ходімо, мій вірний лицарю!

ЛИЦАР БАЗИЛІК. Уперед, Панно квітів, Принцесо Кореня Троянди! (убік) І – Дамо мого серця!

Ява 2

Драконолюб V

ДРАКОНОЛЮБ V. Всі кругом щасливі! Всі веселяться, а найбільше – красуні королівства! Скрізь квітнуть квіти, кури від радощів несуть золоті яйця… А пташки співають так, що вуха глухнуть! Лиш я один нещасний! Лиш я в глибокій печалі! Кровожерний Драконе! Де ти?! Куди занесли тебе твої могутні крила? Чим харчуєшся тепер замість красунь? Зайцями і куріпками?! Я лишусь вірним тобі до скону! Я, твій слуга, відшукаю тебе, де б ти не приземлився! Я вирушаю в путь за слідами твоїх крил у блакитному небі! Я знайду тебе!

Завіса