|
Кілька вечорів – кілька художників. Один твір Баха – “Гольдберг-варіації” у виконанні Глена Гульда – звучить щовечора.
Тривалість кожного вечора 50 хв.
“Інституція” як начало – певна інстанція, що керується принципом і тому дозволяє художнику абсолютну безвідповідальність – бути філософом, який не дбає ані про користь чи результат, ані про виробляння змістів чи сенсів.
Що тобі цікаво і як хтось інший може побачити цей інтерес? Як створити умови для цього бачення, для самої можливості дивитися, як дати зрозуміти не “що ти хочеш сказати”, але – “як ти про це думаєш”?
Прозір між сприйняттям та впізнаванням, незчитуваний жест, місце, що залишається вакантним, якраз і роблять можливим “читання”.
Мар’яна Матвейчук
Тридцять дві варіації, десять задач
Початок кожної із тридцяти двох Гольдберг варіацій є початком роботи з іншою задачею – яка не може бути розв’язаною чи виконаною, і здійснюється тільки у своєму триванні. Залишаючись автомною щодо роботи над задачею, музика дає імпульс для початку і кінця, постаючи третім гравцем і партнером.
Віталій Сорока
Соло у білій майці, червоних штанах і без шкарпеток
Це роздуми тіла про можливість естетики в сучасному танці. Не про моє уявлення про естетику танцю, не про те, якою я її бачив чи бачу, а про те, як вона є у моєму тілі. Це спроба поглянути, як мої думки про танцювання (рух, буття) відгукуються в тілі і як моє тіло наводить мене на думки. Музика в даному випадку не є ані фоновим звучанням, ані ведучим для танцівника. Для мене вона є тим, що стоїть поруч – не заради підтримки, не для доповнення. Вона – необхідний партнер, який не впливає прямо, а має вплив просто тому, що існує поруч.
Гольдберг варіації у виконанні Глена Гульда є дуже різними і в той же час мають щось спільне, дещо (думку?), яка поєднує всі варіації в одну композицію. Ця музика – це саме той партнер, з яким мені комфортно бути.
Ольга Комісар
неочікуване очікування
математичним сподіванням будь-якої величини називається сума всіх можливих для неї значень, помножених на їхні ймовірності
очікування* - очікування, себе, іншого, успіху, невдачі, віртуозності, невіглавства, дії, недіяння, руху, статичності, початку, кінця ...
варіації знову і знову…
“Гольдберг-варіації”: «ця музика не має ні початку, ні кінця, — у ній немає ні справжньої кульмінації, ні справжнього розв'язання (Г. Гульд)
Анна Віноградова
Двадцять вісім
Сьогодні у своєму соло я хочу спробувати відмовитися від очікування. Очікування того, що неодмінно щось має відбутися, що у мене все вийде, що глядач залишиться задоволеним.
Я хочу спробувати відмовитись від цього знання, дозволити собі не знати. Діяти з НЕ-ЗНАННЯ і НЕ-ОЧІКУВАННЯ.
Мені цікаво, звідки може виникати рух, як і коли з’являється пауза і що відбувається у цей час. Яке місце і вплив має запропонована музика, коли музика – сильне, самостійне, самодостатнє, гіпер-присутнє.
Олександр Лебедєв
Weird Object. Insomnia/Дивнуватий об'єкт. Безсоння
“The weird is the destiny of all objects...” (Reza Negarestani)/ ”Дивнуватість — це доля усіх об'єктів”(Реза Негарестані)
У 1741 році російський посол у Саксонії граф фон Кайзерлінг замовив Баху музику для клавіра, щоб її виконував його приватний клавесиніст Йоганн Гольдберг, в нічний час, коли граф потерпав від безсоння. Для цього Гольдбергу була виділена кімната біля спальні посла. Бог знає, які “криваві хлопчики” з'являлися перед очима Кайзерлінга, одного з найвпливовіших політиків Російської імперії часів Анни Іоаннівни, але з часом ця легенда закріпилася у культурному контексті — взяти до прикладу, книгу Дж. Фаулза “Колекціонер”, фільми “Мовчання ягнят”, “Сором” тощо, де саме ця музика Баха акомпаніює ночі, відчаю, жаху, маячні...
Отже, Гольдберг-варіації — це ліки від безсоння.
Мене цікавить ця легенда у контексті об'єктно-орієнтованої філософії (Мейясу, Гарсіа, Негарестані), яка утверджує самість об'єкту у світі як абсолютно незалежне від людини буття. Як світ, у якому може навіть не існувати людини, але який все-таки може мислитися у певній парадигмі. Цей світ Квентін Мейясу називає “гіпер-Хаос” (як щось, що відміняє уявлення про дихотомічну пару хаос-космос), який існує за умови необхідності радикальної контингентності, непередбачуваності, відсутності непорушних законів природи. В такому світі життя об'єкту не може не бути дивним, або дивнуватим, адже якщо панує непередбачуваність, як можна бути впевненим, що наприклад твій собака або коханець не виявиться чимось або кимось радикально іншим?
У роботі використаний аудіо-текст Лариси Бабій, за що їй окрема подяка.
Лариса Венедіктова. Хореографія.
Хореографія і танець не є взаємозалежними, вони не потрібні одне одному, вони втілюють інакшість одне одного, і навіть можуть бути – несумісні. Хореографія не є причиною для танцю і навпаки. Хореографія – це не створення танцю, а організація – простору, часу, людей. Танець автономно має справу зі світом. Першим завданням хореографії було приручення руху. Нині танець і хореографія переживають час емансипації одне від одного. Хореографом може бути будь-хто, маючи набір інструментів та правил гри.
Глядач більше не є безневинним спостерігачем, він має справу з викликом хореографії як розширеної практики. Сьогодні кожному глядачу пропонується стати хореографом через організацію часу і перформера в просторі музики Баха, використовуючи отримане питання як інструмент.
Чи можливо реорганізувати зустріч танцю, хореографії та глядача? Чи не стає сама ця зустріч “художником”?
|
БЛОГ
