укр / ENG / pol

КРИВОРІВНЯ

МУЗЕЙ ПАРАСКИ ПЛИТКИ-ГОРИЦВІТ


ПАРАСКА ГОРИЦВІТ-ГІРКА (ПАРГОР)

... *** ...

ІНДІЙСЬКІ ЗАГРАВИ. Книга 2
(пригодницьке)

... *** ...

ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ.

І як тількє наближивси до огорожі, бо такє відразу прямував до аеродрому. Зненацька вдарився ногою в якесь обмотане дротиння. Агі! Думає, шо за новости? Коли тут завжди чистота, по-німецькому... Звітне таке захаращення? Та, всеж-такє на цему не зупинявся, а пролазив дальше до пілотної кабіни. Аж раптом чує, а то засипіло побіч нього. І звелося шось велетенне гейби дрючище. Тай до того з несподівана проговорило: „Бий без промаху, бо, інакше, все пропаще!..” доки що колище височіло над головою Вірджинія, бояк видно ще дочікував зближення. За той час Негр у своїй спортивній спритності силача, як не підскочить аж вище небеспекє. І тут же моментально вхопив за кінець дрючина. Тай тут же й вирвав його з рук негідника. А негідник як не штовхне собою з переляку у відкриті двері обмуровакє, де так і закинуло його в той сарайчик так штучно, шо дочекав у ньому свого остаточного вироку. Бо вийти з герметичних засувів він не зміг.

Що діялося дальше? Другий розбійник розквитувався з Ломикаменем. І, якби не поквапив був заскочити Вірджіні до пілотської кабіни, де моментально ворога вхопив, такє на відважного батька за саміськєй чупер розкуйовдженої голови... тай за розтопирені ноги, напевно вже був би задушив Ломикаменя цей лиходій? А від людини чекали в кожду хвилину неабиякого порятунку... О, щастя! Яке щастя... прошепотів Ломикамінь. І не мало бився у стіну обв’язаними ногами, в яких колючкє дроту обгризли аж наскрізь до крови. Але сутичкє з сутичками. Начебто в задеревінілости здавалось нічого й не болить? Негідник вискочив з кабіни як опарений. Але, втекти ні вдарити Вісонівців не пощастило. Бо опутався в нічному недотепі, це в електричну дріт, і роздуло його моментально. Де висів, як кліщ аж до раня.

Між іншим, з негідниками все загрозливе оминуло. То знову приходилося надолужувати втрачений час, якнайшвидше до своїх на порятунок. Шоб не втратити дівчини... Ломикамінь мертвів. Бо, в сутичці негідник який висів приголомшений на електричному стовпчику, шворкнув якоюсь іржав шиною по руці в саму вену, і він дуже стікав кров’ю... Вірджіні аж не тямився з того всего. Бо серед ночі хіба втямив чим рятувати? Але, й тепер в’язав руку товаришеви. І тут такє схопив його на дужі плечі, тай одніс побіч огорожі. З тим умовленням, шоби не рухався, а нехай стерпить тут до повернення своїх. Бо, хто знає, як там у поміщеннях? Тай, чи не заховані ще десь негідникє? З якими на цей раз нема часу палцетуватиси. Ломикамінь терпів, аж губи гриз від дошкульного болю, та від знемагання. Але, лежав і чекав на своїх. Дуже вже між тим всим знемоганням жалів що не зміг дівчину доставити Шульком до оселі...

Вірджіні знову однодуш побіг до гурту своїх. І, коли прибіг так дещо розповів з того що трапилося в оселі серед розбійників які ледь-шо не закатували Ломикаменя. І тут же запропонував дівчину нести в оселю на плечах.

Вісонівцям аж дибом волоси ставали, коли дізналися про таку страхітливу розбійницьку засідку. І, начебто, аж затьмарилася радість і та шо наче іскорка незначна ятрилася хоч інколи. Але, ніхто нікому не смів заперечувати, навіть, на небажаність в зажурі.

„Так, -- сказав Вісон, -- якби не було трудно, а треба перемогти! Чи пам’ятаєш, Лало, свої героїчні викликє? До звитяг нам пора, браття, пора!!! Тож, тішмося й тим шо забераємо тіло в цілові, бо хіба хижакє пошкодують його?”

Вірджіні виконував все шо приказували, бо хотів як найшвидше повернутись навіть до нового лиха... яке несподівано зустрів і перевершив своєю спритністьов звиханки. І такє не довго думаючи, злегоньки, підняв дівчину з запісоченої вологої землі і на дужих руках поніс аж до оселі...