укр / ENG / pol

АРІАНА МНУШКІНА Інколи здається, що театр Аріани Мнушкіної ніби розкручує стару кінострічку, окремі кадри якої мерехтять плямами і контурами, перш ніж сфокусуються на "кадрах", у яких ми розпізнаємо силуети і обличчя театру Леся Курбаса. Ось "розумний Арлекін" у кадрі разом з актором Аріани. І ми бачимо, як граціозна "партитурна" афектація останнього радісно "підхоплює" діалог. А що це за загальний план? Ніби сумістилися на якійсь віртуальній карті фрагменти Франції та України, і виник неосяжний театральний зал. Спільний театр? Не роздивитись: уривки слів "мор..." чи "мораль" (?)... політика" чи щось схоже, літери затерті, а може, я невірно прочитала? Невже знову, як у 20-і, щаслива і сумна утопія кличе інтелектуала стати в обороні Етики, в Європі і повсюдно - у Тибеті, наприклад ? "Очікування ритму" - своєрідний пароль обох майстрів. Ритм, що був для Курбаса фундаментом художньої вітальності, яка відчужувала і долала все "нетеатральне", натуралізм-психологізм, скажімо, - і ритм Мнушкіної як відмова від ототожнення сценічного тексту з психологічною мотивацією. Вони теж зустрілися. А жест, який вміє творити тіло!. Історія переповнена "підслуховуваннями"! А ось "план" - за горизонтом. Там можна розпізнати два силуети. І відчути музику високого свята. Посвяти. Містерії перебування в Історії. (Звісно, так "голосно" вони про себе не думали.) ...Наша увага до Театру Сонця зрозуміла - адже вона зберігає в собі таїну й інтимне тепло давнього зв'язку...