укр / ENG / pol

ВІКТОРІЯ СЕЛІВАНОВА

"У німотної, позбавленої сенсу та беззмістовної, тобто без тем та ідей літератури, у літератури, доведеної відніманням слів до повної інвалідності, залишається один вихід… Цей вихід - драма. У театрі слово стає дією - ремарками. У театрі слово стає плоттю - акторами. У театрі слово повертається із своєї книжності до співмірного людині часу - у ті дві години, що триває вистава. Дія - це подолання літературної тиші. Вона можлива навіть тоді, коли нікуди не веде. Віднімаючи від літератури усе, що можна висловити, Беккет працював на межі, що відокремлює словесність від мовчання. Там він шукав те, що відрізняє людину від нелюдини. Те, що відрізняє людину від речі, від природи, від Бога".
Цей фрагмент з есе "Темрява та тиша" культуролога Олександра Геніса присвячено Семюелеві Беккету. Ці слова стосуються "межової" літератури і так само "граничного" театру. Хоча насправді їх цілком можливо застосувати до будь-якого літературного (лише справжнього, не профанного, не графоманского) тексту - незалежно від жанру, стилю, епохи, особи автора. Однаково ми неодноразово повертатимемося до понять "слово", "дія", "тиша". По суті, в усіх текстах ми шукаємо те, що "відрізняє людину". Це замкнене коло, в якому обертаються усі шукачі істини. І що характерно, ніколи її не знаходять.


Молодший науковий співробітник ДЦТМ ім. Леся Курбаса. 1995 року закінчила КДУ ім. Тараса Шевченка (факультет української філології), 1998 - аспірантуру в alma mater (кафедра історії української літератури). Короткий час - співробітник Інституту українознавства та Державного музею Лесі Українки. Працює над кандидатською дисертацією "Система символів у драматургії В. Винниченка (доеміграційний період)". Автор розділу "Драматичний дискурс 1900-1920 рр.: монополія слова (на матеріалі творчості Лесі Українки та Володимира Винниченка)" колективної монографії "Український театр ХХ століття". Друкується у періодичних виданнях (матеріали культурологічної тематики: новинки книговидання, театральні вистави, арт-проекти).

Наукові зацікавлення на сьогодні перебувають у площині дискурсивних практик, особливо, що стосується побутування однакових вербальних парадигм за умов їхнього переходу з однієї дискурсивної формації до іншої. Досліджує також феномен постмодерного мультикультуралізму як поняття, пов'язаного з терміном "норма", отже, корелюючого з "правилами" і "межами".