Еврипід: трагедія "Медея", переклад Бориса Тена.
Постановка та сценічна редакція - з.а. України Олександр Балабан
Художник - Ольга Кулічкіна Хореограф - Людмила Попович Режисер
- Дмитро Лук'янов
Наукове супроводження - к.ф.н. Олена
Левченко
Світло - Євген Коп'йов Технічне забезпечення - Сергій Матвієць,
Ніна Павленко, Неллі Пєшкова, Костянтин Стрілець, Катерина Осауленко
Дійові особи та виконавці:
Медея, дружина Ясона - Ганна Александрович
Ясон, провідник аргонавтів - Дмитро Лук'янов Креонт, цар Корінфу
- Володимир Левицький Главка, дочка Креонта - Аліна Коп'йова Няня
- Ліа Сванідзе Егей, Цар Афін - Сергій Матвієць
У виставі використані
вірші Михайля Семенка.
…З одного боку у Евріпіда чужинка
Медея якраз і уособлює те, що розмикає звичний простір буття, коло
його умовностей і цінностей. Атмосфера вистави весь час підтримується
страхом чужого незрозумілого, непередбачуваного, що майстерно створюється
ансамблем персонажів (Ясон, Креонт, Няня, Главка), які несуть, крім
основного, своєрідне (смислове, і ритмічне) навантаження Хору. З
іншого, ж як не парадоксально, в українського глядача вмикається
не пострадянська ксенофобія, яка змушує сприймати небезпеку чужого,
а виникає швидше ідентифікація з цим чужим. Воно якесь занадто впізнаване:
всі персонажі визнають, що Медея вміла, розумна і мудра, але для
всіх, і в першу чергу для Ясона, вона (онука бога Сонця Геліоса!)
природно, не може вимагати собі рівних прав, навіть подружніх, з
греками, бо прибула “з варварських країв”, з “краю світу”, з “невідомості”.
Вона має бути довічно вдячною за те, що живе цивілізованій країні
й “користується захистом законів”. У палкому глядацькому співчутті
Медеї є певний діагноз нашому теперішньому станові – станові Медея,
і це особливо підкреслено сценічною версією Балабана, – індивід,
чи не один з перших у давньогрецькій трагедії, який протистоїть
не долі, і не волі богів, а тій страшній і непоборній силі, якою
є спільна згуртована думка громади чи суспільства. Та своєрідна
перемога Медеї – це не реванш – занадто страшною є ціна. Трагедія
тим і відрізняється від банального бойовика чи мелодрами, що вона
зображеними стражданнями не дає зазнати глядачеві відчуття реваншу.
чужинства і серед цивілізованих країн, і серед власної історії…
|
“…Чи це трагедія чи не трагедія? Можливо, трагедія. Тільки
кожного століття, кожного десятиліття трагедія по-інакшому висловлюється…
Я побачила високого рівня сучасну трагічну актрису, яка виражає
трагедію сьогоднішньою мовою. Ще мені цікаво було у виставі
те, що там було дуже багато експериментальних речей, складних
і важливих. От, скажімо, як цей текст написаний, який це вірш,
яким розміром цей вірш написаний… Тобто дуже багато рівнів працює
на відсторонення. І воно є. І разом з тим зберігається дуже
важлива штука: абсолютна правда почуттів і переживання, коли
актор у своєму почутті й переживанні знаходиться тут і тепер,
ніде інше…”
|