укр / ENG / pol

Еврипід: трагедія "Медея", переклад Бориса Тена.

Постановка та сценічна редакція - з.а. України Олександр Балабан
Художник - Ольга Кулічкіна
Хореограф - Людмила Попович
Режисер - Дмитро Лук'янов
Наукове супроводження - к.ф.н. Олена Левченко
Світло - Євген Коп'йов
Технічне забезпечення - Сергій Матвієць, Ніна Павленко, Неллі Пєшкова, Костянтин Стрілець, Катерина Осауленко

Дійові особи та виконавці:

Медея, дружина Ясона - Ганна Александрович Ясон,
провідник аргонавтів - Дмитро Лук'янов Креонт,
цар Корінфу - Володимир Левицький Главка,
дочка Креонта - Аліна Коп'йова
Няня - Ліа Сванідзе Егей,
Цар Афін - Сергій Матвієць

У виставі використані вірші Михайля Семенка.

…З одного боку у Евріпіда чужинка Медея якраз і уособлює те, що розмикає звичний простір буття, коло його умовностей і цінностей. Атмосфера вистави весь час підтримується страхом чужого незрозумілого, непередбачуваного, що майстерно створюється ансамблем персонажів (Ясон, Креонт, Няня, Главка), які несуть, крім основного, своєрідне (смислове, і ритмічне) навантаження Хору. З іншого, ж як не парадоксально, в українського глядача вмикається не пострадянська ксенофобія, яка змушує сприймати небезпеку чужого, а виникає швидше ідентифікація з цим чужим. Воно якесь занадто впізнаване: всі персонажі визнають, що Медея вміла, розумна і мудра, але для всіх, і в першу чергу для Ясона, вона (онука бога Сонця Геліоса!) природно, не може вимагати собі рівних прав, навіть подружніх, з греками, бо прибула “з варварських країв”, з “краю світу”, з “невідомості”. Вона має бути довічно вдячною за те, що живе цивілізованій країні й “користується захистом законів”. У палкому глядацькому співчутті Медеї є певний діагноз нашому теперішньому станові – станові Медея, і це особливо підкреслено сценічною версією Балабана, – індивід, чи не один з перших у давньогрецькій трагедії, який протистоїть не долі, і не волі богів, а тій страшній і непоборній силі, якою є спільна згуртована думка громади чи суспільства. Та своєрідна перемога Медеї – це не реванш – занадто страшною є ціна. Трагедія тим і відрізняється від банального бойовика чи мелодрами, що вона зображеними стражданнями не дає зазнати глядачеві відчуття реваншу. чужинства і серед цивілізованих країн, і серед власної історії…

  Зі статті О.Левченко “Повторення неповторного. Філософські виміри інтерпретації давньогрецької трагедії”.

“…Чи це трагедія чи не трагедія? Можливо, трагедія. Тільки кожного століття, кожного десятиліття трагедія по-інакшому висловлюється… Я побачила високого рівня сучасну трагічну актрису, яка виражає трагедію сьогоднішньою мовою. Ще мені цікаво було у виставі те, що там було дуже багато експериментальних речей, складних і важливих. От, скажімо, як цей текст написаний, який це вірш, яким розміром цей вірш написаний… Тобто дуже багато рівнів працює на відсторонення. І воно є. І разом з тим зберігається дуже важлива штука: абсолютна правда почуттів і переживання, коли актор у своєму почутті й переживанні знаходиться тут і тепер, ніде інше…”

І. Волицька, кандидат мистецтвознавства.


“…Я все понял. Это садо-мазо, мазо-садо… Такое под колесами смотреть нельзя. Крышу сорвет.”

Молодий глядач з пірсінґом.