Центр
Історія інституції розпочалася у 1989 році як міжнародна ініціатива: навколо авторського проєкту Неллі Корнієнко (1939–2025), яка розробила концепцію інноваційної структури Центру, та Леся Танюка (1938–2016) — одного з перших в Україні дослідника творчості Леся Курбаса, який ще з 1960-х років повертав його ім’я з радянського забуття. Навколо цієї ідеї об’єдналися вчені та театральні діячі з Торонто, Монреаля, Нью-Йорка, Чикаго й Мюнхена, які виступили послідовниками спадщини Леся Курбаса. (Вірляна Ткач, Романа Багрій, Ірена Макарик, Валеріан Ревуцький, Йосип Гірняк, Юрій Шевельов, Богдан Бойчук та інші)
У незалежній Україні ця ідея переросла у масштабну державну інституцію: Лесь Танюк, будучи Головою Комісії Верховної Ради з питань культури, здійснив безпрецедентний тиск на тогочасну систему й переконав державу юридично закріпити цю ініціативу. Як результат, постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року було створено Державний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, який розпочав роботу 1995 року.
Фундаментальна науково-творча концепція та стратегія Центру як інноваційного простору випереджального моделювання культури цілковито належать Неллі Корнієнко — доктору наук, академіку НАМУ, засновнику Київської школи театрознавства та незмінному директору-художньому керівнику інституції (1995–2025). Завдяки високим творчим здобуткам колективу та загальнодержавному значенню його досліджень у 2007 році 23 лютого Центр отримав статус Національного.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
У пріоритетах Центру — інтеграція спадщини Леся Курбаса та інших представників модернізму, зокрема митців Розстріляного Відродження і шістдесятників у живий діалог поколінь та культур і сучасний інтелектуальний контекст, де авангардний досвід минулого перетворюється на футуро-вектор для мислення майбутнього.
