25 січня 2025 року виповнилося 400 років від дня народження напівлегендарної української народної поетеси та співачки Марусі Чурай. До цієї дати та до 95-річчя з дня народження Ліни Костенко у Центрі Курбаса була приурочена перша прем’єрна вистава за однойменним твором «Маруся Чурай».
Режисер – заслужена артистка України Людмила Колосович
Актриса – Валерія Новак
Художник – Ольга Новікова
«Ця дівчина – не просто так Маруся,
Це – голос наш, це пісня, це душа» (Ліна Костенко)
«…Виставу поставила режисерка з Донеччини Людмила Колосович, яка отримала дозвіл на постановку від Ліни Василівни. Зіграла Валерія Новак – ніжно, глибоко і переконливо. Такі вистави є безцінним набутком у театральному мистецтві України»
«Безсмертний текст Ліни Костенко, яку заслужено називають «совістю української нації» нині не те, що актуальний, а навпаки – він з новою силою акцентує увагу на суті українськості, адже доля полтавської піснетворки Марусі Чурай тісно переплітається з долею України, підкреслюючи нерозривний зв’язок особистого та національного. Дуже майстерно зобразила це у своїх картинах, що демонструвалися на екрані під час вистави, художниця Ольга Новікова. Приємно вражена!»
«Елементи любовної історії, соціальної драми та історичного полотна, розкриваючи глибокі духовні переживання героїв та національний дух українського народу неймовірно передала талановита акторка Валерія Новак, яка геніально, на мій погляд, зіграла моновиставу. Я і плакала, і завмирала від хвилювання, і були місця, де тихо ридала моя душа і моментами стискалася в кулак і розпрямлялася знову… Так емоційно відтворила акторка настроєвість легендарної Марусі Чурай та інших героїв. ДЯКУЮ!»
«Поруч зі мною сиділа Оксана Пахльовська – неймовірна дочка неймовірної ПОЕТЕСИ Ліни Костенко, докторка філологічних наук, професорка Римського університету «Ла Сап’єнца», перекладачка, культурологиня, лауреатка Національної премії ім. Т. Шевченка, і теж витирала сльози… Погляди, якими ми обмінювалися під час вистави, говорили самі про себе. Пізніше, коли я під час розмови дякувала їй за емоції і мамин геніальний твір, то сказала, що я звичайна вчителька української мови і літератури і маю щастя читати разом з учнями «Марусю Чурай, аналізувати цей шедевр, обговорювати, на що пані Оксана, обійнявши мене, сказала: «Нині в Україні звичайних учителів не буває. Ви всі незвичайні, бо, незважаючи на війну, ви творите диво – навчаєте і виховуєте українців!»
«Сьогодні ввечері були у Центрі Леся Курбаса. «Маруся Чурай». Безсмертний текст. І тоді, коли вийшов, був актуальним, у совєтські часи. І тепер не менш актуальний. З’явилися нові акценти. Геніальне проникнення в епоху і в саму суть українства методом художньої уяви і бездоганного чуття мови. Ми йшли саме на «Марусю Чурай», на Ліну Костенко. Про акторку, яка зіграла моновиставу, Валерію НОВАК (запам’ятайте це ім’я) ми нічого не знали. А тепер всім можу порадити подивитися цю виставу в її прекрасному виконанні. Мені здається, Неоніла Крюкова оцінила б і підтримала. Режисер – Людмила Колосович, діяльність якої пов’язана з Маріуполем.»
