За мотивами хроніки В. Шекспіра “Річард ІІІ”
Прем’єра – 2007 рік
Режисер-постановник: Ірина Волицька
Виконавиця: Лідія Данильчук
Анотація:
Вистава розпочинається з моменту завершення історичної хроніки Шекспіра “Річард ІІІ” і дає свободу глядачам самим вирішувати, коли і за яких обставин відбувається дія.
Можливо це остання ніч короля-тирана перед фінальним боєм. А, можливо, дія відбувається уже десь там, де триває вічне покараняя…
Зберігаючи ключові ідеї і сентенції твору Шекспіра, вистава апелює не до фабульних перепетій, а до метасюжету “Річарда III”.
Є речі, про які хочеться говорити пошепки, і є речі, які мусиш викричати. В якийсь момент я не бачила сучаснішої п’єси за шекспірівського “Ричарда ІІІ”. Тільки історія нашого Ричарда розпочинається з моменту завершення історії Ричарда Шекспірового. Глядачеві дається свобода самому вирішувати, де й коли відбувається дія: чи в останню ніч перед загибеллю, чи, можливо, вже десь там, де існує вічне покарання за содіяні злочини і вічна приреченість на абсурдну різанину, від якої можна зійти з розуму навіть у потойбіччі. Це свого роду пересторога вбивцям, політикам і надто запеклим матеріалістам. Зберігаючи основні ідеї та сентенції “Ричарда ІІІ”, ми працювали не з фабулою, а з метасюжетом Шекспірового твору. Тому немає значення, хто втілює тему протагоніста – мужчина чи жінка. Проблема Ричарда чи Гамлета стосується кожного, незалежно від статі.
Ірина Волицька
Театральне сонце променіє кинджалами і сікачами, чорний простір бринить безмежністю й вічністю, квадрат стільниці розширюється до квадрату світла — й у ньому рухається, плазує, качається, скаче людське створіння без статевих ознак, без усміху і без любові. Оце головне. Ричард, потворний від народження, не знає любові — ні материнської, ні дружньої, ні жіночої. А людина, позбавлена любові, перетворюється на почвару моральну. Вона мститься світові за те, що світ її не любить, не сприймає, відторгає. Вона віддячує злому до неї світові ненавистю, вбивствами, зрадами, злодійством. Саме про це вистава…
Цей Ричард (Л. Данильчук) розмовляє українською, англійською, німецькою, а міг би — кхмерською, російською, іспанською, турецькою, не має значення якою мовою. Головне, що ми чуємо. А чуємо актуальне, сьогоднішнє: «Коли блазні стають дворянами, тоді дворяни перетворюються на блазнів». Чи це не про нас?
(Заболотна В. Річард сьогодні // День. – 2007. – 8 лист.)
