ТанцЛабораторіум: “Шевченко. Втома”

Україна страшенно втомилася від романтизму, який, наче і не було катастрофічного 20-го сторіччя, ще домінує у дискурсі національної культури. “Поховайте та вставайте…” – настільки звичний, знесилений 150-річним вживанням, заклик поета-революціонера раптом на наших очах набув актуальності жахливого непередбачуваного сьогодні. Кайдани декоративної, поверхневої, ідеологічної культури символу рвуться, самі по собі розсипаються на порох — адже вони ніколи не були реальними. Коли реальність мовчить, мистецтво промовляє за неї. Коли реальність говорить, мистецтво може тільки волати про своє безсилля та вчитися в цього безсилля. Наступ реальності на життя дивним чином співпав з ювілейним роком Т.Г.Шевченка, який за останнє 200-річчя багато чого натерпівся від своїх “земляків” та втомився від, наприклад, такої гидоти: “Взяти до відома, що Тарас Шевченко – національний символ та моральний авторитет Українського народу, а його творчість – духовна спадщина і національна святиня України”. (із заяви Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі) Нас зацікавили тексти Шевченка-радикала (фрагмент віршу “Варнак”), лірика (“Л.”) та пророка (“Доля”) – слова, що звучать у виставі, повертають собі свою силу.