НЕЛЛІ КОРНІЄНКО
ЛЕСЬ КУРБАС: РЕПЕТИЦІЯ МАЙБУТНЬОГО
К.: “Факт”, 1998. – 468 с.
К.: “Либідь”, 2007. – 325 с.
“Не дивлячись на те, що курбасівська бібліографія складається з багатьох томів, нині, наприкінці 90-х років, ніяк не можна сказати, що творчій доробок цього геніального реформатора української сцени отримав всебічний аналіз. Курбасівська тема є невичерпною, в першу чергу тому, що його театральне вчення в значній мірі націлене у майбутнє. Воно вимагає осмислення не тільки як факт історії нашої культури, але і як можлива модель її подальшого розвитку.
На цьому шляху великим кроком уперед є фундаментальна праця Неллі Корнієнко “Лесь Курбас: репетиція майбутнього”.
Цю книгу важко визначити в існуючій сьогодні системі наукових жанрів. Скоріш за все, її можна розглядати, як футурологічну спробу синтезу підходів та методологій. Текст книги синхронізує життя і творчість Леся Курбаса – “людини, яка була театром” – з хронологією європейської культури ХХ сторіччя. Створений Лесем Курбасом театральний простір з його невичерпною, потужною творчою енергією, розглядається автором як модель функціонування культурних механізмів, як “perpetuum mobile життя”.
Ця праця є сучасним історико-теоретичним дослідженням, в якому багатий фактологічний матеріал вводиться в широкий контекст філософії та культури доби Курбаса – доби модерну та класичного авангарду, Штайнера і Флоренського, Станіславського та Мейєрхольда, Крега та Рейнхардта. Окрім цього, ця книга є однією з перших в сьогоднішньому українському театрознавстві спроб поєднати історіографію та сучасну теорію”.
Ольга Островерх. Фрагмент з рецензії на книгу Н. Корнієнко “Лесь Курбас: репетиція майбутнього”.
“Центральна тема української авторки – Курбас і смерть. Безприкладна творча напруга у незмінній тіні останньої…
Курбас Неллі Корнієнко апробує рішуче весь світовий спектр сценічних можливостей – апробує як метонімію культури взагалі і культури національної зокрема… Йдеться, власне, вже не стільки про очевидну ерудицію автора – йдеться про його метод, спрямований у бік максимального наближення до методу самого майстра, який у лічені хвилини історії спробував свою національну культуру ввести у річище світової.
І ввів, що й показує автор.
І розплатився за свій подвиг…
Драма національної катастрофи тут обернулася катарсистичним жестом її історіографічного й історіософського відтворення.
Вадим Скуратівський. Трагічно-захоплююча ретроспекція//Кіно-Театр. – 1998. – №6
